Тільки показали та продемонстрували зразки -- до діла так і не дійшло.
Як і з асфальтом -- дороги були тільки на папері, хоч гроші витрачались "поповній" з "лєнточками".
Нижче докладне пояснення чому реальне виробництво, реальними партіями у військо, 152 мм снарядів не вдалося здійснити в Україні.
.....
13 октября 2018
Покупка лінії – це лише "вершина айсберга": слідом потягся цілий ланцюжок суміжників, від роботи яких залежить кінцевий результат. Від виробництва необхідних вибухових речовин до таких, здавалося б, елементарних речей, як закупорювання і снарядні ящики. Усього цього в Україні за 27 років незалежності просто не було, а тому довелося створювати фактично з "нуля".
При цьому частину проблем так і не змогли вирішити своїми силами. Так, на даний момент, за деякими неофіційними даними, не вирішене (повністю або частково) питання зі спорядженням порохом цих снарядів вітчизняними підприємствами. І тому його ми поки змушені закуповувати в Польщі.
До 2014 року спорядженням боєприпасів середніх і великих артилерійських калібрів займався Донецький казенний завод хімічних виробів і хімічне казенне об'єднання ім. Петровського, які тепер перебувають на окупованій території Донецької області. Крім того, загублені ще ряд стратегічно важливих підприємств цієї сфери – так, наприклад, хімічне казенне об'єднання імені Г.І. Петровського в м. Красний Луч, де виробляється вибухівка, порох, тверде ракетне паливо.
Українське виробництво військової хімії нині перебуває у вкрай важкому становищі. Заводи "Зірка" (виробництво димних і піроксилінових порохів, бікфордового шнура, метальних зарядів, артилерійських снарядів калібром 23 мм, 30 мм, 100 мм і 125 мм) та "Імпульс" – єдине в країні підприємство з виробництва детонаторів – розташовані занадто близько до кордону і тому дуже вразливі у разі початку повномасштабного конфлікту.
З іншого боку, занадто близько до лінії розмежування на Донбасі – в м.Рубіжне – знаходяться хімічні заводи "Зоря" і "Південний", які виробляють вибухівку.
Снарядне виробництво, скоріш за все, було налагоджено за рахунок коштів, які планувалося направити на будівництво нового патронного заводу – замість втраченого Луганського.
За найскромнішими оцінками, при заявлених обсягах виробництва (18 000 штук на рік) вартість одного 152-мм снаряда для "Гіацинта" становитиме $1000.
За такої ситуації необхідною умовою для розвитку цього напрямку в Україні є залучення зовнішніх позик і коштів. Адже цілком очевидно, що бюджетних грошей просто не вистачить.
Є й інший аспект – для того, щоб снаряди не були в повному розумінні цього слова "золотими", необхідно максимально завантажувати лінію виробництва. Але стільки снарядів невоюючій країні (а війна на Донбасі рано чи пізно закінчиться) просто не потрібно.
Єдиним реальним виходом у цій ситуації залишається експорт, тим більше, що країні все ще вдається утримувати свої позиції на світовому ринку озброєнь.
economy.24tv.ua/ru/yaki_boyepripasi_vigotovlyayut_v_ukrayini_i_chi_ye_perspektiva_n1318461
Якщо є посилання про реальну партію, не для іспитів, 152 мм снарядів нового українського виробництва відправлену у ЗСУ -- надайте, будь ласка.
Я не знайшов.
