Думки вголос.
В далекому 2014 році Харків, наше рідне місто, активно приймав біженців з Донбасу. Наша родина теж не стояла осторонь - протягом півроку ми приймали дві інші родини у власній оселі. Тож, війна була для нас водночас і десь далеко, і дуже поряд. Попри це, у 2018 році ми із дружиною прийняли рішення: будувати власний будинок. Один із аргументів, який я наводив дружині, був ось цей: "навіть якщо прийде війна і ми не встигнемо добудували дім, це все одно буде дуже цінний життєвий досвід - досвід, який ми наврядче отримаємо у іншій країні, хоча б із фінансових міркувань". Але ми встигли. І навіть прожили у нашому будину 2 щасливих роки. І народили у ньому нашу другу дитину. І посадили дерева та кущі. І їли власноруч вирощені помідори. І повалялись із дітьми на власному газоні.
Тож, чи шкодую я зараз за те своє рішення? Аж ніяк. Це і справді був класний експірієнс, який вартий кожної копійки з його ціни.
І хто знає, може далі буде...