Натрапила ось на таку статтю. Підкажіть, будь ласка, на скільки правильно описані технології і наскільки вказані ціни відповідають реальності, якщо брати Києво-Святошинський район?
Передмістя розширюється, але не всі земельні ділянки підключено до центрального водовідведення та каналізації. Скажімо, у Боярці, коли планували містобудування, заклали невелику кількість труб: приватні будинки на околиці міста та у провулках не мають підключення до центрального водопостачання та каналізації. Дачники та місцеві жителі можуть за власний рахунок підключитися до центрального водопроводу або зробити водопостачання та водовідведення автономним. Тож розглянемо можливі варіанти вирішення «водного питання» у передмісті
Якщо ви плануєте підключати будинок до водопостачання, треба «сім разів відміряти», адже воду, що тече з крану не лише в передмісті, а й по всій Україні, навряд чи можна назвати придатною для пиття. Через старі труби та забрудненість промисловими викидами водопровідна вода передмістя багата на іржу, окалину, пісок, мул, залізо, солі та хлор. До речі, хлор, яким дезінфікують воду, є вкрай шкідливим для організму: він спричиняє запалення слизових оболонок, шкіри, органів дихання. Він підвищує вірогідність виникнення ракових, серцево-судинних та шлункових захворювань. Усе передмістя, окрім Ірпеня, дезінфікує воду за допомогою хлору. Тому варто водопровідну воду фільтрувати перед вживанням або й взагалі подумати про автономне водопостачання. Але про все – по черзі.
Центральне водопостачання
Центральне водопостачання має як свої переваги, так і недоліки. Серед переваг – те, що не треба мізкувати над бурінням свердловини або копанням колодязю, весь тягар обслуговування водопроводу – на плечах водоканалу, під час аварійного вимкнення електроенергії вода все одно бігтиме з вашого крану. Але є й серйозні недоліки: навіть якщо ви монтували сучасні труби з ПВХ або «неіржавійки», воду все одно матимете з іржею через старі труби. Звісно, матимете хлоровану воду. Пити її не надто приємно. Треба фільтрувати. Враховуючи стан труб у передмісті, готуйтеся до доволі частих відключень води через аварії. Наприклад, минулого року лише в Києво-Святошинському районі сталося 494 аварії водопроводу, а це – близько півтори аварії на день. І, нарешті, треба за воду платити. В середньому – 2,5 гривні за кубометр. До речі, для задоволення всіх потреб родини із чотирьох осіб потрібно ледь не 20 кубічних метрів води на місяць. Отож, щомісячний бюджет складе близько 50 гривень.
З одного боку, центральне водопостачання – найпростіший спосіб вирішити проблему. Для цього необхідно у місцевому водоканалі заплатити за отримання технічних умов на підключення до водопостачання та до каналізації. Вартість ТУ розраховує місцева рада, це становить близько 80 гривень, в залежності від населеного пункту. Зауважте, що, якщо оформлювати разом підключення до каналізації і до водопостачання, сплатите не 160 гривень, а лише один раз – 80. «Офіційно технічні умови видають протягом 10 днів, але практично люди їх отримують за 2-3 дні. Після отримання технічних умов на підключення приватна особа має звернутися до будь-якої проектної організації, адже водоканал до цього відношення не має», – розповів керівник боярського міського водоканалу Володимир Павлусь. Отже, другий крок – розробка самого проекту. В середньому за проект доведеться заплатити 800-900 гривень власникам одноповерхових будинків, і трохи понад тисячу гривень – за проект підключення двоповерхового будинку. Тобто, що вище – то більше.
Далі – знову до водоканалу на підпис проекту та можна проводити роботи із підключення. Скільки доведеться заплатити за саме підключення, залежить від того, на яку відстань потрібно тягнути водопровідні труби з будинку. Але сміливо можете закладати до бюджету близько 150 гривень за один погонний метр, якщо найматимете працівників. Якщо ж робитимете це самотужки, орієнтовна вартість самої труби – 25 гривень за метр. Додайте до цього ще 2 000 гривень за фільтри грубої та тонкої очистки, шарові крани, заглушки, систему захисту від протікання, регулятор тиску, лічильники, гребінку та кільця. І ще тисячу гривень – за встановлення цього обладнання. Загальна вартість матеріалів – близько 3 500 гривень. За роботу доведеться заплатити щонайменше 3 000. Або робити все самотужки. Та зазначте, що фахівців із водоканалу так чи інакше доведеться залучати: вони ж мають все проінспектувати та зафіксувати підключення.
Треба ж воду кудись діти!
Не треба забувати про водовідведення, що починається із вигрібної ями, та септик, що з’єднає будинок із центральною каналізацією. Для цього знадобиться ділянка площею у 2 м². Ділянку обирайте таким чином, щоб туди без перешкод могла під’їхати асенізаторська машина: так чи інакше, а вигрібну яму, септик та трубопровід доведеться рано чи пізно чистити. На ділянці викопують яму глибиною160-170 см та діаметром близько 110 см. Від ями риють канаву, в яку згодом закладають трубу, що з’єднає яму із будинком. Дно ями заливають бетонною подушкою товщиною у 20 см. Вона слугуватиме відстійником для води. Потім встановлюють бетонне кільце, підійде розміром 100х100 см (висота та діаметр кільця). Трубу з дому виводять у вигрібну яму на висоті 40-50 см від бетонної подушки. З того боку кільця, що найближче до центральної каналізації, встановлюють ще одну така сама трубу на висоті 20 см від бетонної подушки. Інший кінець труби виводять безпосередньо в каналізацію, куди й стікатимуть відходи із вигрібної ями. Вигрібна яма має бути герметичною, закриватися бетонною кришкою із каналізаційним люком, інакше влітку матимете характерний сморід. Отже, підключення до каналізації – готове!
Для виконання цих робіт треба передбачити наступні витрати. Щонайменше 2 000 гривень – на кільце, цемент, щебінь, бетонну кришку, каналізаційний люк та труби. Та ще стільки ж, якщо не хочете робити все це самостійно. Тоді встановлення сучасної каналізаційної системи стане вам у 4 000 гривень.
Отже, за найскромнішими підрахунками, підключення до центрального водопроводу та каналізації стане у 7 000 гривень, якщо зробити все самостійно, скажімо, в команді із родичами та друзями.
Автономний септик
Проте аж ніяк не всі будинки та земельні ділянки можна без проблем з’єднати із центральною каналізацією. Зазвичай у таких випадках люди використовують у якості туалету звичайні вигрібні ями. Натомість, закачавши рукава, можна самостійно зробити домашню каналізацію. Це буде логічним кроком, якщо ви вирішили обладнати автономне водопостачання.
Найпростіший септик власноруч – септик із бетонних кілець. Все потрібно робити так само, як і у випадку із підключенням до центральної каналізації. Тільки вигрібну яму слід зробити глибшою, а замість бетонної подушки – дренаж із щебеню. Септик виготовляють із двох кілець, змонтованих одне на друге. Поруч із вигрібною ямою риють ще одну таку саму. В ній також роблять дренаж із щебеню. Від першої ями виводять ще одну трубу до септика. Ця труба у вигрібній ямі має бути на 20-30 см нижче тієї, що виведена з будинку. Таким чином, вся вода через щебінь виходитиме у землю, а відходи раз на рік викачуватиме асенізаторська машина. Обов’язково герметично накрийте септик, інакше смородом дратуватимете усіх навколишніх.
Варто зазначити, що септик у жодному разі не можна робити близько до колодязів, свердловин «на пісок», відкритих водойм. Варто подбати про те, щоб він був якнайдалі від будинку та сусідів.
На жаль, не всі райони передмістя придатні до будівництва септиків. «Території, на яких стоять будинки, – невеликі, а місцевість – нерівна. Оскільки очищена вода має кудись діватися, то може підтоплювати сусідів. А також залишається запах»,– коментує проблему Андрій ДОЦЕНКО, експерт фірми, що спеціалізується на облаштуванні септиків. Тому поле увібрання має бути не меншим за 30 м². Окрім того, існують спеціальні бактерії для септиків. Вони очищують воду від відходів, завдяки чому у землю потрапляє менш забруднена відходами вода.
Своя вода
Автономне водопостачання – це, перш за все, цілковита незалежність від центрального водопостачання. Варто зазначити, що жодних технічних умов та дозволів на буріння свердловини чи копання колодязя на власній ділянці брати не потрібно. По-друге, це й краща якість води, ніж водопровідна. По-третє, не треба платити за водопостачання. Але є свої недоліки. Наприклад, у разі відключення світла вода не надходитиме до будинку: це є певною залежністю. Якщо станеться якась механічна поломка, доведеться її вирішувати самотужки: водоканал до вашого водопостачання жодного відношення вже не має і вашими клопотами не перейматиметься. І, нарешті, автономне водопостачання – задоволення дороге.
Розглянемо два основних види автономного водопостачання: колодязь та свердловину.
Колодязь
Перед тим, як закачати рукава та починати копати колодязь, дізнайтеся, що за вода буде в ньому. Оскільки колодязь – це ґрунтові води на глибині до 20 метрів, то варто дізнатися, чи не забруднені вони шкідливими речовинами.
Скажімо, експерти виявили у ґрунтових водах Боярки, Вишневого та сіл Софійська Борщагівка і Петрівське залишки розчинів із гідропонних теплиць сільськогосподарського підприємства «Совки», що у Софіївській Борщагівці. У Київському військовому ліцеї, розташованому в Боярці, навантаження на очисні споруди в п’ять разів перевищує їхню початкову потужність. Саме тому до лісу Боярки і на водозабір потрапляють практично не очищені стічні води. Зрозуміло, що потрапляння стічних вод у ґрунтові води вашого майбутнього колодязя зроблять воду непридатною для вживання.
Тому перед тим, як копати колодязь, необхідно переконатися, що в радіусі 50м від запланованого місця немає нічого, що могло б нашкодити воді. Це стосується і септиків, і вигрібних ям, і, звісно, каналізації.
«Колодязь може бути дерев’яним, вимощеним із цегли або зробленим із залізобетонних кілець. Останні є сьогодні найбільш ефективними та розповсюдженими. Рити колодязь важко, але це можливо зробити самотужки, у команді друзів та родичів на відміну, скажімо, від свердловини», – зазначив професійний будівельник Микола КОНГУРЦЕВ.
Для колодязя знадобляться 15-20 залізобетонних кілець розміром 1х1 метр, залізобетонна кришка, будиночок на колодязь, який можна замовити в будь-якому будівельному магазині. Поставивши насос та провівши водопровідну трубу до будинку, ви поєднаєте колодязь із будинком і матимете повноцінне незалежне водопостачання. Витрати на кільця, залізобетонну кришку, будівельні матеріали для будиночку над колодязем, насос та труби стануть чи не у 7 000 гривень. Якщо ж найматимете працівників, то за їхню роботу треба викласти ще не менше 6 000 гривень.
Добурити до води!
Перед тим, як бурити свердловину, варто порадитися із екологами: можливо, саме для вашої ділянки підійде лише артезіанська свердловина, а можливо, спокійно можна встановити і неглибоку 30-метрову трубу.
Свердловини бувають двох видів: так звані «на пісок», глибиною до 50 м, та артезіанські – до 135 м. Неглибока свердловина «на пісок» має свої переваги: невисока вартість встановлення (у порівнянні із артезіанськими), короткий термін виконання робіт, вода за якістю краща, ніж в колодязі, оскільки вода у свердловині захищена від потрапляння поверхневих вод глиняним шаром. Але у такої свердловини є й свої недоліки: міжсезонні коливання кількості води, вірогідність потрапляння стічних вод вища, ніж у артезіанських свердловинах, порівняно із артезіанськими – незначна кількість води. Тож потреби родини з чотирьох осіб така свердловина не задовольнить.
Артезіанську свердловину може зробити лише професійний бурильник, що має відповідне обладнання. Середня вартість – 270 гривень за метр, сюди можна порахувати і глибинний насос, і колонку. А для підведення води до будинку доведеться додатково закуповувати матеріали. Тут знадобиться усе те саме, що й при підключенні до центрального водопроводу: труби, заглушки, фільтри, крани. За матеріали доведеться віддати ще 1 500 гривень і майже стільки ж – за роботу фахівців.
Загалом, водопостачання зі свердловини «на пісок» стане у 9 600 гривень.«Якби у мене спитали знайомі, яку свердловину краще бурити, я радив би свердловину на глибині 30 метрів: достатній запас води, нормальна ціна. Важливо, яку трубу використовуєте. Якщо це труба діаметром 50 мм, її термін експлуатації – не більше 5 років. А якщо поставити 125-міліметрівку, вона слугуватиме 20-30 років», – розповідає експерт професійної компанії «КСВ БУДСЕРВІС» Тарас ОЛЕЙНИК.
Артезіанські свердловини мають глибину до 135 метрів, більший запас води, довший термін експлуатації. Окрім того, її глибина ледь не повністю виключає можливість потрапляння у свердловину стічних та поверхневих вод. Вартість встановлення одного метру артезіанської свердловини така сама, що й свердловини «на пісок». Та не забувайте, що бурити доведеться на глибину в 130 метрів. Отже, за артезіанську свердловину доведеться віддати близько 35 000 гривень. Додайте ще 3 000 на матеріали та матимете повноцінне водопостачання в будинку із необмеженою кількістю води чудової якості.
Олег СИЛЬВЕСТРОВ, Маріанна ЛУЧАНСЬКА
