hause

-- Президент Непала Рам Чандра Паудел подал в отставку — об этом пишет издание India Today. Протестующие заявляют, что страна «перешла под их контроль». «Революция поколения Z» — как называют протесты в СМИ — добилась смены режима. За несколько часов до отставки Паудела со своего поста ушел премьер-министр Шарма Оли. Сейчас в Катманду идет настоящая охота за чиновниками — протестующие поджигают здания правительства и нападают на министров. В ходе одной из атак погибла жена бывшего премьера Непала (сам он был ранен). Зумеры Непала свергли власть за 2 дня. Протестующие заявили, что страна «перешла под их контроль». Они призвали провести выборы и сформировать новое правительство. -- Петр Алексеевич недавно так рьяно с трибуны ВРУ призывал запретить телеграмм, так как считает его угрозой Украине и главным рассадником преступности. И вот сегодня, глядя на события в Непале, когда из-за запретов социальных сетей, Ютуба и чуть ли не всех мессенджеров правительством Непала, люди вышли на улицу и устроили местный "майдан", мне вот стало интересно, не изменилась ли позиция пятого президента и будет ли дальше настаивать на закрытии тг,.... хотя чего мелочиться, потом можно и Тик ток с Ютубом. А почему бы и нет. Оставить нужно исключительно обмен письмами через укрпочту и просмотр фильмов и новостей на центральном тв. П.С. На всякий случай пишу, что это сарказм. Некоторые настолько буквально все воспринимают, что аж грустно становится. t.me/NikolayGolbin/1084

160 000 военных пенсионеров не служат. Такая вот удивительная статистика. И вот тут у меня вопрос на логику. Если человек, который учился на военного, был военным и дослужился до определенного звания, но при этом отказывается становиться на учет или делает все, чтобы там не появиться, то какие претензии тогда могут быть у государства к гражданскому населению, которые никогда не служили и не брали в руки оружия. Парадокс. Те, кого учили стрелять и воевать - не идут. А те, которых не учили никогда - должны идти. Логика ломается. t.me/NikolayGolbin/1075

не зважайте на старого зеленого маразматика, йому порох особисто насрав у штани 🤣

Наближається 25-та річниця вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе. Ми були знайомі. Я чув безліч версій його вбивства, але так склалося, що опинився близько до тих подій. На моїй фотографії, зробленій під час арешту групи бандюків, які вимагали гроші за життя людини, — у білій куртці — капітан міліції щойно створеного відділу боротьби з організованою злочинністю Ігор Гончаров. Його портрет висів на дошці пошани Печерського РВВС: обличчя успішного сищика. Київський ВБОЗ, де майже з перших днів заснування я проводив багато часу та знайшов друзів, я бував часто. Навіть Новий рік у дуже маленькій компанії я зустрічав на кухні голови управління, легендарного генерала Миколи Піддубного. У підрозділі були кращі, у майбутньому їхні долі склалися по-різному: хтось спився, хтось пішов до російських спецслужб та у бізнес, один став міністром оборони, а інший — головним підозрюваним у справі з діоксином, яким отруїли Ющенка. Так сталося, що у мене склалися дружні стосунки з Ігорем Гончаровим. Нам завжди було цікаво спілкуватися. Гончаров болісно сприйняв розвал СРСР, не приховував зневаги до корумпованої влади в Москві та Києві. У жовтні 1993-го він зі зброєю захищав парламент у Москві й відходив каналізаційними шахтами. Пізніше він із сміхом показував мені орієнтування на його розшук, розіслане по всій Росії. З початком війни в Чечні влада в Росії перейшла до КДБ. Українська міліція залишалася прив’язаною до Москви: закриті бази, дані автоматично стікали в "центр" — уже до ФСБ. Ігор натякав на контакти у Москві, ставав обережним. Між нами не було закритих тем, тільки його очі змінювалися, коли заходила мова про вбивство Гетьмана чи загибель Чорновола. Якось кинув: — Вбивця Гетьмана був у жіночому одязі. А з Чорноволом… є технології. На початку 2000-го генерал Євген Марчук, у радянські часи голова КДБ України, почав створювати Національне бюро розслідувань. Набирав кращих. Серед перших співробітників був і Гончаров — збирав інформацію, виконував делікатні завдання, готував основу для майбутнього НБР з найкращих силовиків. У той час тривав другий термін Президента Кучми. Питання наступника висіло в повітрі. Один із головних претендентів — міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. Я бачив його часто, і він не приховував амбіцій. Сильний, вольовий, він знищив вуличний рекет, але це була окрема історія. Далі — зі слів Гончарова. Серпень 2000 року. Голова офісу розповів президентові, що журналіст Ґонґадзе звинувачує його, його сім’ю та оточення в корупції. Не було підкреслено, що звинувачення були на сторінках інтернет-видання, створеного лише два місяці тому і майже невідомого в Україні. Чому він про це доповів — є різні думки. Я притримаюсь французької мудрості — шерше ля фам. Кучма доручив міністру Кравченку з’ясувати, хто фінансує проєкт. Той віддав наказ начальнику зовнішнього спостереження Пукачу. Але стеження виявилося грубим. Георгій побачив, що за ним слідкують, і написав заяву Генеральному прокурору, навіть указав номери машин. Прокурор розповів президентові про лист Георгія. Реакція Кучми: "Професіонали, блядь, навіть слідкувати не вміють" — та вилаяв Кравченка. Що казав після цього міністр Пукачу, можна тільки здогадуватися. Але реакція генерала була як у людини, якій влада дала можливість вирішувати долі людей на свій розсуд. Він задушив журналіста в машині. Не буду розповідати деталі. До чого вони не були готові — це до того, що суспільство змінилося, журналісти підняли галас. Спікер парламенту Мороз, у якого були президентські амбіції, і я впевнений, що він володів якоюсь інформацією, підтримав журналістів. Влада не чекала такого резонансу. Почалися відверті фальсифікації. Прокурор Потебенько з трибуни парламенту заявляв: "Ґонґадзе живий, його бачили у Львові". За словами Гончарова, РНБО доручило йому тихенько розібратися, що сталося насправді. Через кілька днів ми зустрілися, він виглядав виснаженим: — Вони навіть не помили машину, яка стояла у дворі МВС, від крові, — повторював. Він записав на камеру свідчення одного з поліцейських, хто брав участь у вбивстві Георгія. Ця касета стала головною проблемою для керівників МВС, про неї казав Марчук, але вона зникла й так і не стала головним доказом. Далі Ігор зробив так, щоб тіло "випадково" знайшли у Таращанському лісі. Але ще раніше, спілкуючись з Ігорем, було помітно, що він став іншим. Він натякав, що не тільки НБР, а ще й тісно пов’язаний з ФСБ Росії. Я думав, що це він наводить туман — він любив таке робити, — та не ставився до цього серйозно. Пам’ятаю, як Марчук потрапив в автомобільну аварію, він ішов до нього в лікарню і зі сміхом повідомив, що не треба було занадто відриватися Кириличу від Москви. Я бачив, що Гончаров виконує делікатні справи, але те, що він почав вбивати, я не знав. Серед жертв були ті, хто образив його сім’ю, і те, як він це робив, показувало, що він отримував задоволення. Допомагали йому інформатори з тюремним минулим. Так стало відомо поліції про вбивства. Його затримали, і тоді з’ясувалося, що це той, хто має касету "зізнання мента" у справі Ґонґадзе. Ця касета — головний доказ участі поліції у вбивстві Ґонґадзе. Як розповідав мені офіцер поліції, його катували, вимагаючи віддати касету. Потім навіть були засуджені наглядачі тюрми за ці катування. 1 серпня 2003-го він помер у лікарні швидкої допомоги після вечірнього візиту, як мені сказали, Марчука. Патологоанатом звернув увагу на шви від операцій, які робили Гончарову, але були тільки шви — операцій не було. Того ж дня тіло поспіхом кремували. Слідчий казав, що бачив його мертвим. А мені й досі здається: десь у Ростові Ігор читає цей текст. Справа Ґонґадзе зруйнувала президентські амбіції Кравченка. Кучма звільнив його з поліції та відправив подалі з Києва. Проєкт НБР був закритий, а Марчука зробили міністром оборони нікому не потрібної армії. Москва використала ситуацію, щоб дискредитувати Кучму в очах західних країн та закрити намагання увійти до Євросоюзу. Далі з’явилися знамениті плівки. Офіційне розкриття справи Ґонґадзе відрапортував прокурор Святослав Піскун, не згадавши, що ключові матеріали ґрунтувалися на записках Гончарова. А 4 березня 2005-го колишній міністр МВС Юрій Кравченко отримав два постріли в голову. Слідство назвало це самогубством. Можливо, колись про ці події напишуть книгу та знімуть серіал, повний інтриг, загадок та гри секретних служб. Читачів прошу розуміти, що я можу помилятися, бути обманутим та не мати точної інформації. Сприймайте це як версію. Джерело: https://censor.net/ua/b3573009 ЗИ: та Пі Да Ри вся так звана влада в так званій вільній Україні

"Весна прийде — саджати будемо" Шість років тому Володимир Зеленський ішов до влади з гаслом, яке підхопили мільйони: «Весна прийде — саджати будемо». Його обіцянки здавалися простими й чесними: нова команда, свіжі обличчя, нульова толерантність до корупції. Але сьогодні, восени 2025 року, стало очевидно: все це виявилося лише порожніми словами. Скандали множаться, а прізвища фігурантів належать до найближчого оточення президента. Коли до влади приходять на популістських гаслах боротьби з корупцією, масштаби тієї самої корупції стають ще цинічнішими. Це загальний світовий досвід і, власне, український. Згадаймо, що саме на гаслах боротьби з корупцією свого часу прийшов Леонід Кучма. А що було далі, ми всі бачили. Ну а передвиборчі заклики до боротьби з корупцією від Юлії Тимошенко свого часу взагалі виглядали анекдотично. За попередніх президентів були офшори, недоторканні «гаманці», земельні дерибани та депутати-хабарники. Зараз — Міндіч, Шефір, Чернишов, Трухін і ціла низка «слуг народу». Різниця лише в обгортці. Влада називала себе «новою», але діє за тими самими старими правилами. Обіцяні «посадки» так і не стали реальністю, зате очевидним стало інше: недоторканні, як і раніше, поруч із президентом, а відповідають за корупцію лише дрібні фігури. Головне питання, яке варто поставити зараз: чи краща нинішня влада Зеленського за владу його попередників? Відповідь на нього дають п’ять гучних скандалів останніх років. Гучні скандали 1. Тимур Міндіч. Давній бізнес-партнер Володимира Зеленського, співзасновник «Кварталу 95». Його називають «гаманцем президента». Тут вражає не лише наближеність до Зеленського, але й масштаби. НАБУ вело прослуховування у квартирі Міндіча, де бував сам президент, і готувалося оголосити підозру. Кажуть, на плівках ідеться про 5 мільярдів євро, які цей бізнесмен обмірковував, як відмити через французький банк. Але замість затримання та лави підсудних Міндіч спокійно виїхав за кордон — його бачили у Відні. У цей же момент парламентська фракція «Слуга народу» протягнула закон, що урізав повноваження НАБУ та САП. Збіг? Чи це було питання захисту «гаманця», який знає забагато? 2. Сергій Шефір. Перший помічник президента. Pandora Papers виявили мережу офшорів на Віргінських островах і компаній на Кіпрі, через які Шефір та інші бізнес-партнери Зеленського купували елітні квартири в Лондоні за мільйони доларів. Сам Зеленський обережно вийшов зі схеми, переписавши частку на Шефіра. Проте гроші продовжували надходити на компанію дружини президента. До речі, хто знає, скільки таких офшорів є зараз, про які суспільство, сподіваємося, поки що нічого не знає? «Весна прийде — саджати будемо»? 3. Олексій Чернишов. Міністр і архітектор «Великого будівництва», людина, дуже наближена до родини Зеленського. Цю програму подавали як символ оновлення країни, але невдовзі НАБУ зафіксувало земельні схеми, домовленості із забудовниками та підозри у відкатах. Історія з комплексом «Квіти України» та скандальні документи про хабарі — яскраве тому підтвердження. І що далі? Чернишов не сів у СІЗО, а пересів у крісло голови «Нафтогазу». За часів Віктора Януковича такі історії називали дерибаном, за Зеленського — «модернізацією». 4. «Трухінгейт». ДТП під Києвом, шестеро постраждалих, серед них діти. Народний депутат фракції «Слуга народу» Олександр Трухін відмовляється проходити тест на алкоголь, пропонує патрульним 150 тисяч доларів «на бонус», щоб «піти тихенько лісом», і посилається на дружбу з міністром МВС. Поліція все фіксує, а новини про ДТП таємниче зникають із десятків сайтів. Розголосу тоді не вдалося уникнути, бо серед постраждалих був очільник Комітету арбітрів Української асоціації футболу Лучано Лучі, який потрапив до лікарні з важкими травмами. Коли відео все ж таки виклали, «Слуги народу» були змушені виключити Трухіна з партії. Проте до останнього влада намагалася замовчати скандал. 5. Хабарництво у «Слузі народу». Депутати фракції проявили себе з найгіршого боку. Юрченко — хабар у 13 тисяч доларів за «поправки». Кузьміних — пів мільйона гривень «за допомогу» при розподілі держконтрактів. Халімон і Трубіцин — класика: побори за МАФи та фермерські квоти. І таких прикладів з числа «Слуг народу» обраховується десятками. «Нові обличчя» виявилися з тими самими звичками, що й старі: брати, куми і ще раз брати. Недоторканні та «стрілочники» У кожному з цих випадків помітне одне: верхівка залишається недоторканною, а під удар потрапляють лише «стрілочники». Міндіч перебуває за кордоном, і ніхто його у багажнику автомобіля повертати в Україну не збирається. Сергій Шефір зберіг свої офшори й лондонську нерухомість і теж перебуває за межами України. Олексій Чернишов, попри розслідування НАБУ, хоч і не у владі, але навіть не під домашнім арештом. Ніхто з найближчого оточення президента не потрапив на лаву підсудних, ніхто не поніс реальної відповідальності. Натомість на лаві підсудних опинилися Трухін і кілька депутатів «Слуги народу», яких легко «списати» заради картинки. Але для них теж усе завершується лише легким переляком. Це зручна логіка: демонструвати боротьбу з корупцією на рівні дрібних осіб, але заплющувати очі на схеми мільярдного масштабу, що зав’язані на найближче оточення Зеленського. Суспільство бачить: обіцянки «посадок навесні» перетворилися на весну старих схем з новими прізвищами. Я навів лише п’ять історій. Те, що їх неймовірно більше, сумніватися, на жаль, не доводиться. Можна було б згадати про Портнова з Татаровим. Зараз, очевидно, ще на підході корупційний скандал із цинічним розкраданням коштів на будівництві фортифікаційних споруд, який пов’язують з Філіпом Проніним, ексочільником Полтавської ОВА, що нині обіймає посаду голови Служби фінмоніторингу. Сарказм історії в тому, що Зеленський прийшов до влади саме на хвилі ненависті до корупційних практик попередників, і тому ціна розчарування вища. Для мільйонів нинішні корупційні скандали — це вже не просто політичні історії, а зрада нації. Головний висновок звучить жорстко: Зеленський не знищив корупцію. І насправді не міг, бо для цього потрібно було б насамперед прибирати причини корупції, а не розповідати про «посадки». Зараз же в корупційні схеми просто вбудоване його найближче оточення, що теж не дивно. Але, враховуючи повномасштабну війну й неймовірні жертви, які несе зараз український народ, це виглядає ще цинічніше, ніж було за попередників. Джерело: https://censor.net/ua/b3572905

"Але у мене питання: як так вийшло, що в 2022 році був виданий президентський указ про заборону будь-яких переговорів з ворогом, а сьогодні верховний сам хоче зустрічатися з путіним?.. Як так сталося, що в 2022-му ми всі були налаштовані на перемогу, в 2023-му нам обіцяли Новий рік у Криму, в 2024-му проводилися якісь «форуми миру» і підписувалися беззмістовні «договори про безпеку», а тепер все пропало, і залишилося тільки одне – вижити за будь-яку ціну?.. Як так вийшло?.. Хто у нас приймає стратегічні рішення?.. Хто планує це все, в результаті чого не залишилося вже нічого, крім вижити за будь-яку ціну?.. Хто винен?.. Що робити?.." Джерело: https://censor.net/ua/b3572920

Поки одні воюють... Чергова операція по затриманню тих, хто заробляє на війні виявила відмивання як мінімум 1,5 мільярда гривень. Злочинну групу очолював один з колишніх посадовців податкової. ... Джерело: https://censor.net/ua/b3572724

Ну краще пізно, ніж ніколи... Головне, що зараз не боїться йти проти земударів, а в теперішній час це чогось та варте, може ще не все втрачено?..

Війна перетворилася на заробляння «елітою» мільярдів на західній допомозі та українській крові Нічна повітряна атака наочно продемонструвала і всю слабкість нашої української ППО, і безпорадність нашої далекобійної зброї, і помилки державної політики в розвитку цих двох найважливіших складових сучасної війни, і показала також причини цих помилок, цієї слабкісті, цієї безпорадності – масовий дилетантизм і корупцію у верхах. Ось тільки не треба переможних реляцій – мовляв, летіли 805 шахедів, а ми майже всі збили (747). Якби це було так, то звідки стільки пожеж, зруйнованих житлових будинків, уражених військових об'єктів (а вони є – всім відомо). Якщо ППО так активно знищує шахеди, то чому це робить над Києвом та іншими містами України, чому не в полі, не на всьому протязі від кордону /ЛБЗ до місця попадання?.. Мені заперечать, що так - знищують, знищують багато, а ось ці, мовляв, пролетіли, просочилися... А чи не багато просочилося? – Палаюча будівля кабінету міністрів на Грушевського – це ще не привід, щоб задуматися? Або вже занадто пізно?.. Ставка на відносно просту, дешеву (у виробництві, не в закупівлі), масову зброю, на якій легко можуть «заробити» юристи із Запоріжжя та локейшен-менеджери з Києва, які мають доступ до високих коридорів влади, обертається для України жертвами серед мирного населення, численними руйнуваннями, перспективою поразки у війні та небаченими досі корупційними скандалами, які неминуче ввергнуть країну в політичну бурю, що тільки на руку нашому ворогу. Замість того, щоб вкладати ресурси в наукомісткі, високотехнологічні системи озброєння – в зенітно-ракетні комплекси, аналогічні російському «Панцирю», які досить ефективні в боротьбі з дронами і крилатими ракетами, сотні мільйонів євро західної допомоги віддаються гігантським корупційним прокладкам, які нехитрими маніпуляціями перетворюють китайські дроно-комплекти в «дрони-перехоплювачі зі штучним інтелектом». Наслідки такої державної політики видні неозброєним оком – дронове ППО не здатне впоратися з масовим нальотом шахідів. Звичайно, фпв-дрони як засіб боротьби з «орланами», «ланцетами», « суперкамами», «блискавками» та іншої літаючої нечисті на фронті, в прифронтовій смузі сьогодні незамінні – в першу чергу тому, що у нас немає стільки ЗРК, і їх туди не підтягнеш – спалять, але це зовсім інша історія, інший досвід, інші умови застосування. Відбивати масовану атаку шахедів вночі, коли вони летять на великій вищі, а не баражують на місці в світлий час доби, – набагато складніше. І як показує практика – неможливо. Скільки вже разів говорилося, що ми виробляємо наших українських аналогів шахедів не менше, ніж шахедів виробляється в росії. І де результат?.. Так, українські дрони потрапляють в імперські нафтові заводи і нафтобази. Але якою ціною? – На сотню запущених – 2-3 прильоти?.. При цьому абсолютно немає дольотів до москви – і не тому, що хтось там із союзників (Трамп) нам не дозволяє це робити, – майже щоночі російські пабліки повідомляють про загрозу дронів десь у далекому Підмосков'ї, – а тому що вони не долітають. Ааа!.. – вигукне черговий «експерт», – так тому і не долітають, що у них там сильна ППО, там «панцирі» під кожним кущем стоять. Ось вам знову повертаємося до першого питання – якщо противник робить ставку на зенітно-ракетні комплекси, а ми робимо ставку на зенітні дрони, при цьому шахеди регулярно атакують Київ, а українські дрони не долітають до москви, то, може, все-таки ми щось робимо неправильно, а?.. До нафтозаводів долітає 2-3 відсотки, до москви не долітають взагалі, при цьому противник нарощує кількість ЗРК і у віддалених від москви регіонах, в першу чергу на кордонах і на ЛБЗ, збільшує кількість комплексів РЕБ, і дуже скоро сотні наших дронів, які щоночі атакують російську глибинку, взагалі перестануть хоч кудись долітати – хтось про це думає?.. Не думає. Працює гігантський конвеєр із заробляння бабла. Замість того, щоб давати гроші на розвиток науки, технологій, створення сучасних ЗРК (що цілком нам під силу в співдружності з партнерами), на вдосконалення далекобійних дронів – зниження їх радіолокаційної помітності, оснащення ефективною інерціальною системою наведення, оснащення системою оптичної навігації, – замість цього мільярди євро західної допомоги (в першу чергу наданої народами Данії, Нідерландів, Німеччини) надходять «своїм» фірмам-прокладкам, які масово виготовляють неефективні проти шахедів дрони-перехоплювачі, і надзвичайно малоефективні далекобійні дрони, і весь цей псевдо-військовий мотлох, вся ця псевдо-зброя масово списується щоночі під час нальотів шахідів і під час атак по російській глибинці. Війна перетворилася на заробляння «елітою» мільярдів на західній допомозі та українській крові. Джерело: https://censor.net/ua/b3572692

Дрони і ракети – це умовні «нафта і газ» для правлячої еліти, на яких можна заробити надзвичайні прибутки Я – технар, інженер, військовий. У мене немає політичних амбіцій. Моє політичне кредо – вільна, незалежна Україна. Моя ціль – виграти війну. І це інтерв'ю – не про політику, а про техніку, про дрони і ракети. Але так вже сталося, що «політика» полізла в техніку, тому що військова техніка в роки війни коштує дорого, її треба багато, і раптом виявилося, що дрони і ракети – це умовні «нафта і газ» для правлячої еліти, на яких можна заробити надзвичайні прибутки. Справедлива війна за свободу і незалежність стала джерелом неймовірного за масштабами збагачення, небаченого досі в історії України. Мародери не зацікавлені ні в перемозі, ні в закінченні війни. Джерело: https://censor.net/ua/b3572506

В цьому відео вся сучность зеленої мобілізації, 3.14дари ..., з такими вояками ми точно переможемо

Наконец-то, мы определились, кто виноват😁 t.me/Oleg_legalist/6629

Шлях пораненого censor.net/ua/blogs/3572319/yak-poranen-vo-ni-prohodyat-l-kuvannya-medichne-obstejennya ЗИ: в 3.24(ПИ)зду таку зедержаву ...