Юрій Гудименко
Вчора дізнався про одного знайомого типа, якому – при нормальних обставинах – варто було б сидіти в тюрмі вже рочків пʼять за деякі діяння, які не схвалює кримінальний кодекс. Виявилось, що тип нормально ***ує ворогів і на днях ледве не загинув від прильоту «Ланцета».
Мозок, не довго думаючи, взяв папочку з досьє на цього тіпа з ящичка «Погані люди» і переніс у ящичок «Норм». Хоча здавалось би – минуле не змінилося.
Змінилося сьогодення.
Це етичне питання більш глибоке і важке, ніж нам здається (і вчорашній срач навколо Юрій Луценко це показав, хоча навіть у публічному просторі повно свідоцтв людей, які підтверджують що він нормально воював). У майбутньому нас чекають аналогічні срачі щодо Тетяни Чорновол, яку зі старих часів не любить багато глядачів окремих телеканалів і яка зараз ***ує техніку на одному з напрямків, багатьох колишніх нардепів з різних партій, і, якщо нам не пощастить – Олега Ляшка.
Це етичне питання полягає не тільки у вже набридлому формулюванні «Війна – не індульгенція» – бо ясен хрін, що війна не індульгенція, нічого не індульгенція окрім індульгенції. А ще війна не сова, не акація і не атом вуглецю.
Але війна абсолютно точно – це помʼякшувальна обставина. І бог би з ним, якби мова йшла про незнайомих людей – якщо хтось не заподіяв шкоду власне тобі, то змінити ставлення до нього на краще набагато легше, хоча люди в принципі не люблять змінювати думку про інших у цей бік. Змінити думку на гірше набагато легше, і ми всі це знаємо.
Набагато важче змінювати думку про людей, тобі відомих. Тих, про яких ти знаєш багато. Знайомих.
І я розумію, що війна не індульгенція. І що на фронті величезна кількість людей, всі з яких не можуть бути ангелами навіть чисто статистично.
Але коли я дізнаюся, що людина нормально воювала, мозок бере досьє і переносить його у папочку «Норм».
Цікаво, чи у вас так. (С)
