Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій
Я все це давно написав і дуже не хотів публікувати. Бо ж у такий важкий час треба передусім піднімати дух, а не говорити неприємні речі. Але й промовчати також не можна.
«Виграти війну, програти мир» — цю формулу вже кілька місяців активно використовує понад десяток українських політологів та журналістів; мені не вдалося встановити авторство, хоча, схоже, хронологічно вперше формула прозвучала з вуст Девіда Вільямса, який перефразував вислів з виступу Урсули фон дер Ляєн на конференції з відновлення України в Луґано, а вона походить аж із доктрини Трумена 1947 року.
При прогнозуванні майбутнього завжди в полі зору з'являється так званий інерційний сценарій — найбільш ймовірний сценарій, який настає, якщо суб'єкти нічого не роблять, аби перейти на інші, кращі, бажаніші, менш імовірні сценарії, які потребують активного втручання.
Я хочу, щоб ми усвідомили інерційний сценарій.
У мене нема сумнівів щодо нашої перемоги у війні. Там також не все просто (росія зазнала поразки, але Україна ще не перемогла, і нині росія робить все можливе, щоб поразка була взаємною, бо це виправдовує її власну поразку; детальніше описано тут). Але на війні принаймні зрозуміло, що робити, і не лише на тактичному рівні (ЗСУ б'є ворога, весь народ підтримує й допомагає), а й на рівні стратегії (див. Маніфест сталого миру «Світ після нашої перемоги»). Отже, робимо що треба й наближаємо нашу перемогу.
З цієї точки дивимося далі. Який стан справ маємо одразу після перемоги?
Зазвичай інерційний сценарій нікому не подобається, викликає відразу й огиду. Для того він й існує, щоб мотивувати до його відвернення. Адже хороші (бажані) сценарії потребують наполегливих та скоординованих зусиль активної меншості — тих соціальних сил, які здатні подивитися в майбутнє й діяти заради його поліпшення. Активна меншість завжди визначає напрямок розвитку, а пасивна більшість — його швидкість. Але активна меншість може бути виснажена, розпорошена, розколота, обезголовлена, принижена, витіснена з публічного простору. І тоді інерційний сценарій майбутнього розгортається так, як його формують потужні тренди сьогодення.
Було би правильно завершити текст закликом до спільної роботи та нарисом плану дій, щоб перейти з рейок інерційного сценарію на бажаний. Але я тут поставлю крапку. Бо ми ще не пройшли етап усвідомлення, не дійшли до етапу, коли розуміння стану справ спонукає до рішень та дій. Пам'ятаєте цикл полковника Бойда "спостереження — оцінка — рішення — дія"? Щоб відсахнутися від прірви, треба спочатку в неї зазирнути. Ласкаво просимо, зазирайте.
В. Пекар
