Canton

Росіяни мене не здивували, вони роблять в Україні все те саме, що робили останні 300 з гаком років. І в принципі мало чим здивувала наша малоросійська "еліта", частина якої чкурнула на Захід, агентурна частина в Москву, а переважна більшість (хоч "нової", хоч старої) користується війною як зручним приводом безкарно пограбувати та спробувати зафіксувати своє перебування у корита назавжди, це теж вже було (с) А от співвітчизники продовжують дивувати - так вперто перебувати в ілюзіях та покірно вірити у відверту брехню, це треба вміти. Ні "розмінування" імені Єрмака, ні "шатли" Верещук на Чонграрі, ні генерали в клітках перед нападом, ні призначення кротів Бакановим, ні заасфальтовані ракетні програми - не викликають масового усвідомлення причинно-наслідкових зв'язків. Натомість споживають "кофе в Ялтє в має", "простиє рєшєнія", "зрадницькі Мінські", дічь Безуглої, "єдыный", "нам не потрібні резерви", "це все іпсо", деградантські виступи "квартала" та іншу позітівну шизофренію (а за "2-3 нєдєлі максімум" Арєстовічу багато хто дякує дуже дякує і досі, бо він їх "успокаівал") А, ну ще "Порошенко б все здав" (тм), куди ж без цього - і похрін, що 90% творців і трансляторів фейків про Порошенка виявились державними зрадниками, а ще 10% на підході... Життя це виправить, але хотілося б щоби самі, щоби потім знову не сплачувати ціну невивчених уроків.(c)

Нахyя я это с собой делаю, нахyя я читаю новости, за что я себя ненавижу так?

А при цьому у нас 30 мільйонів людей зараз, зараз конкретно 30 мільйонів людей працюють, а навіть може більше трішки. Сказати точно цифру не можу", - зазначив очільник держави в інтерв'ю німецькому телеканалу ARD. ------ Правда при этом "Чисельність робочої сили в Україні за війну впала з 17,4 млн до 12,5 млн і продовжить знижуватися - KSE" Правда при этом "До вторжения численность рабочей силы Украины составила 17,4 млн. человек. После начала войны ситуация поменялась кардинально. Миллион граждан был мобилизован в защиту Украины. В начале 2023 года за пределами Украины находились 4,6 млн. украинцев, из которых 3,2 млн. — женщины трудоспособного возраста. На временно оккупированных с начала 2022 года территориях проживало 3 млн человек, из них ориентировочно 1,3 млн — трудоспособного возраста.", говорит нам президент Конфедерации работодателей Украины Алексей Мирошниченко. Правда, при этом "В Украине экономически активны около 11,7 млн человек, из которых работают ориентировочно до 9,3 млн. Еще почти 2,7 млн являются безработными. Такие данные озвучили эксперты Украинского института будущего (UIF) на презентации Прогноза экономики Украины на 2023–2024 годы, пишет «Укринформ»." Но если сказано тридцать миллионов, значит тридцать. А кто не верит, пойдет штурмовать Карловку в резиновых тапках и с двумя рожками для калаша. Так вот мне видится (C)

Кабінет міністрів виділив 71 мільйон 820 тисяч гривень на централізований друк 900 тисяч повісток до кінця 2024 року. Згідно з пояснювальною запискою Мінекономіки, планується друкувати 300 тисяч повісток на місяць. Міністерству фінансів доручено виділити кошти з резервного фонду державного бюджету. В мене декілька запитань: Яку кількість людей планують мобілізовувати до кінця 2024 року? Бо 900 000 повісток підштовхують до думки, що або буде тотальна демобілізація і всіх на фронті та в тилу замінять, або хтось хоче в кінці року попилити гроші з бюджету через свою фірму. Навіть, по дві повістки на людину до кінця року - це 450 000 мобілізованих. Чи хочуть надрукувати зараз та освоїти бюджет, а видавати будуть невідомо коли і ще у наступному році доручають, щоб ще гроші розпилити? Є ще версії? (C)

Ага, а у нас ломанутся на службу только чтобы стать посадовцем

А ось вам намбер ту! Еще один арсенал...

Меня несколько раз останавливали...и на нормальных дорогах, и на поросячей тропе...

Есть нормальные фото... Пиз...ла практически вся новопостроенная зона!

Даже на рассмотрение их предложения не принимаются... "Не надо лохматить бабушку"(С)

Не надо глупости писать...Вы меня с кем то путаете...бывает... Не поржу...

Війна в Україні не закінчиться звільненням українських земель, і Києву необхідно це прийняти через те, що на Заході зростає втома від війни, яка триває третій рік, заявив президент Чехії Петр Павел. «Найбільш ймовірним результатом війни буде те, що частина української території тимчасово опиниться під російською окупацією», — сказав Павел в інтерв’ю The New York Times. Він додав, що таке «тимчасове явище» може тривати роками і в Європі вже була «низка прикладів». На думку чеського президента, жодна зі сторін конфлікту не зможе досягти тих цілей, які вони перед собою ставлять. «Щоб говорити про поразку України чи поразку Росії, цього просто не станеться», - сказав пан Павло у своєму офісі в Празькому граді минулого тижня, - «Отже, кінець буде десь посередині». (С)

Проеб...вать?

Ровно к этому дышу (хер дождетесь)...поэтому и не уехал... И вообще - не стоит залупаться с пожилыми людьми - с каждым годом тюрьма и земля пугает их все меньше и меньше

А если бы не успел?

Тока дедушке непонятно - причем тут он? Или во всем виновата "демократия"?

План Перемоги, який Зеленський повіз презентувати Байдену, містить вимогу членства України в НАТО. Ідея по суті - вірна. Бо лише членство в НАТО є гарантією безпеки України після війни. Але! Ставити таку вимогу до Президента США за 5 тижнів до виборів? Серйозно? Хтось вірить, що Байден за останні 36 днів свого президентства встигне організувати для Зеленського рішення усіх 32 країн НАТО? Хіба так вирішуються такі геополітичні рішення? Хіба при цьому дають інтервʼю із словами, що думка про те, що американський лідер Джо Байден відмовиться від запропонованого Україною Плану перемоги, є "жахливою" «Це означало б, що Байден не хоче закінчувати війну в будь-який спосіб, який заперечує перемогу Росії", - заявив президент Зеленський. Але у Зе - свій стиль. І це не вперше. Ось як описує першу зустріч Президентів Зеленського та Байдена у 2021 автор книги « Останній політик»: « Коли Зеленський сідав із Байденом в Овальному кабінеті, актор із хрипким голосом, здавалося, не звертав уваги на сумніви Байдена. Він також, здавалося, майже навмисно не знав про моральний кодекс Байдена. Тоді як Байден очікував, що Зеленський розпочне вдячність за американську підтримку, Зеленський наповнив свій виступ довгим списком вимог, ніби він ніколи більше не мати можливість поспілкуватися з американським президентом. Здавалося, у нього не було часу на компліменти, він просто опустив їх. Зеленський прямо врізав: йому потрібно в НАТО. Різниця у віці — Байден більш ніж на тридцять років старший — була надзвичайно очевидною. Байден докладав усіх зусиль, щоб передати деяку мудрість, яка могла б послабити завзяття молодшого чоловіка. Якими б не були аргументи України щодо приєднання до альянсу, більшість країн Західної Європи не підтримала це. В України не було голосів, тому це не той момент, щоб форсувати це питання. Прохолодна відповідь Байдена схвилювала Зеленського. І в збудженому стані розчарування заглушило його здатність до логіки. Після благання приєднатися до НАТО він почав читати лекцію про те, що ця організація насправді є історичною реліквією, значення якої стає все меншим. Він сказав Байдену, що Франція та Німеччина збираються вийти з НАТО. Це був абсурдний аналіз і кричуща суперечність. І це розлютило Байдена» Пройшло 3 роки. Show must go on? Не тільки. Бо, схоже, максималістський План Перемоги написаний тільки для того,щоб не отримати завідомо неможливу підтримку, звинуватити союзників у зраді та перейти до переговорів з РФ. Стук, грюк - аби з рук. Ю. Луценко

Росія, незважаючи на санкції міжнародних партнерів України, планує отримати в 2024 році 35,1 трлн руб. (майже $377 млрд) доходів держбюджету, а нафтогазові доходи агресора більш ніж удвічі перекривають військові витрати Кремля. Це свідчить про те, що санкцій недостатньо, а ховати російську економіку передчасно. Про це розповів голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев

В полный рост делают... Даже Lexus делает

Для охорони Зеленського за державний кошт придбано 4 тойоти у преміум - комплектації по 3,93 млн грн за штуку. Вже читаю, що може так і треба. Ці машини із бронебійним усім не можуть коштувати дешево. Та я ж не сперечаюся, великому кораблю велике плавання. Питання тільки - а попередні броньовики куди поділися? Полягли у нерівному бою на Банковій? Не витримали п'ятсот мільйонів замахів? Чи як кажуть росіяни - прахуділіся? Питання ж не в тому, дорого це чи дешево за певну модель. Он кадиллаки ручної роботи взагалі захмарно коштують. Питання в тому, чи на часі? Чи може перетоптався б пару місяців, чи скільки йому там лишилося до закінчення безкінечної каденції? Моїм хлопцям потрібніше. Одну таку кадилаку ми б обміняли на десяток корчів. Або вантажівку б нормальну купили. Три. І без сарказму, врятували б цим кілька десятків реальних життів. Живих справжніх чоловіків і жінок. Батьків і братів. Це ж набагато важливіше, ніж пригорівша сідушка одного президента, яка підпортилася від постійного переляку. (С)

Ну, справедливости ради, в Запорожкой Сечи гомосексуализм тоже процветал...

А вот раз... А, ну й ще маю-таки висловити свій сумнів. Тут Сергій Гнезділов заявив що йде в СЗЧ (самовільне залишення частини) на знак протесту проти відсутності чітких термінів служби. Сергій має моральне обгрунтування, питань нема, він знатно повоював до нещодавнього часу. Я не те щоб схвалюю - поза всякими особистими оцінками, це згідно законів кримінальний злочин - але зрозуміти можу. Сергій навіть має пропозицію: держава має піднапрягтись та мобілізувати певну кількість військовозобов'язанних, щоб можна було встановити чіткі методи служби. Я особисто не дуже вірю, що наш апарат державного примусу впорається без задоринки, але готовий припустити, що я помиляюсь, а Сергій ні. Що справді можна піднапрягти ТЦК, забити на стогони про бусифікацію та набрати достатню кількість людей, які дуже-дуже не хочуть виконувати свій громадянський обов'язок. Можливо, й так. Але є одна проблема - що зупинить тих свіжемобілізованих повторити шлях Сергія? Себто, піти в СЗЧ? Можна навіть на знак протесту проти будь-чого, що їм не подобається. Хоч проти самого факту мобілізації. На те, що їх зупинять докори сумління з приводу того, що вони ще не відвоювали так, як відвоював Сергій, я б не покладався. В. Трегубов А вот два... Так. Вибачте, це вже переходить межі пристойності. Я повертаюсь до питання демаршу Сергія Гнезділова. Хотів його тегнути на початку написання цього тексту, але вже не тегну, а чому - поясню нижче. Люди в коментарях явно вважають, що Сергій пішов в СЗЧ з фронту. Це просто неправда. І, судячі з подій останнього дня, Сергію комфортно з цією неправдою - він не тільки не уточнює, коли люди в обговоренні його вчинку позиціонують це саме так, але й сам каже про "п'ять років на фронті". Ні, не п'ять. Виправте мене, будь ласка, але подкаст "Громадського" Сергій вів не з окопу під Бахмутом, а з офісу компанії на площі Слави, що в Києві. Я знаю, бо я в нього там був. А веде він цей подкаст з жовтня минулого року. А виходить цей подкаст раз на тиждень. Ні, я припускаю, що можна записати кілька випусків водночас. Але вибачте, будь-хто, хто бачив особливості служби, не сумістить в голові "піхотні труди" з постійними виїздами на запис телешоу. Захищався від "хлопців Карася" Сергій не в Покровську, а в Києві, біля Європейського дому, куди прийшов з дівчиною споглядати фільм. Фестиваль "Виделкафест" Сергій влаштовував не в Часовому Ярі, а в Чорноморську. І я, як людина, що влаштовувала масові події, далекий від думки, що процес його організації він суміщав з обов'язками командира піхотного взводу. Фото з песиком Старлінком Сергій постить не з Курщини, а з Поштової площі. Зрештою, вчора Сергій сам сказав, що у "СЗЧ" він пійшов з лікарняного. Що... дивно. А тепер увага. Я не заперечую, що Сергій воював. Я знаю, що він воював, ще й як. Я не маю проблем з тим, що Сергій зараз перебуває в Києві. Я навіть переконаний, що цьому є якесь офіційне, законне та моральне пояснення. Я теж перебуваю в Києві, не мені докопуватись. Але зараз він, м'яко кажучи, трішки кривить душею, коли намагається подати свій демонстративний вчинок як вчинок втомленого піхотинця. Бо це як "вбивство в стані афекту" через рік після стану афекту. Себто, "втеча з фронту" після року в тилу. На моє пряме питання, де він був останній рік, Сергій моментально мене забанив. До цього ми обговорювали його вчинок впродовж доби, але саме просте та безоціночне питання викликало таку швидку і нервову реакцію. Можливо, його має запитати про це хтось інший. Можливо, цей пост потребує розголосу ще до того, як ще більше людей почнуть бачити ситуацію трішки не так, як вона виглядає насправді. В. Трегубов

Баян... Они с 14 августа в Курской волости...

В фб обговорюють СЗЧ Сергій Гнезділов. Скажу свою думку. Я категорично не підтримую СЗЧ. Тому що це зрада своїх побратимів, які залишились в окопах. Ті, які також життєво несприятливо між молотом та ковадлом, але тепер їх менше перед переважаючим ворогом. Це приклад, якому наш ворог, проти якого ми весь цей час боролись, має аплодувати. Але я розумію Сергія, бо такі думки були і в мене, і в деяких побратимів. Причин багато. Це і Київ, в котрий коли привозиш обладнання на обслуговування, живе без війни. Я живу в чоловєйнику на Лівому березі, де попри величезну кількість жильців ЖК, воюють одиниці, а сусідів дратує військова машина, яка займає місце біля підїзду. Це і забитий болт на ротації. Всі "старі" бригади які навчились такі воювати- беззмінні раби самих важких напрямків. Раніше командування знало як ротувати бригади. Одну піхоту завів в окопи, другу вивіш, штаб передав, все, інша бригада воює. Зараз треба розуміти реальну боєздатність бригади, яка насиченість лінії РЕБом, яка кількість дронів тобі потрібна на перші місяці, який склад підрозділів аеророзвідки в тебе повинен бути, щоб мати на новому місті під постійними штурмами достатнью оперативну обізнаність, та багато іншого. Це знання цієї війни. А командування з совку/АТО цього не знає, не розуміє, а коли робить це по тим же самим принципам як в АТО- то ми отримуємо Очеретино та пройоб частину Донобласті. Це означає що якщо ти в складному місті закріпився, як 59, 79, 72, чи інші, то там ти роками і будеш стиратися в нуль, поки нічого від бригади не залишиться. Крім того генералітет звикає до такого стану справ і вважає це за нормальне. А потім дивуються кількості сзчешників. Нагадую, 56 бригада теж була зношена під Донецьком в нуль. Тільки потім ії вивели. І Сергій там брав участь. Це і застарілі претензії до влади, яка почала вводити непопулярні рішення по мобілізації тільки коли вже фронт сипався. І досі однією рукою гонить нарід в армію, а з іншого якщо умовному Арестовичу, Дмитруку чи кому завгодно треба виїхати- то кордон відкритий. Коли така діч йде роками- то мозок перевантажується, і наступає апатія до того що коїться навколо. Дуже складно триматися в таких обставинах та підтримувати мотивацію. Але якщо ми всі пійдемо в СЗЧ- то протестувати буде не проти чого. Бо Путін переможе, а йому на наши протести посрати. Ти ж аеророзвідник Саша, тобі легко казати, ти ж не піхота - скажете ви. Так, я аеророзвідник, але не скажу що мені легко. Мої старі двіжи з снайпінгом теж наклали свою печатку. Спина в такому стані, що броню не можу одягнути. Моє плечо потребує вже не просто операції, а реконструкцію. Я не був у відпустці за ці майже три роки війни, вважав що якщо я маю можливість привезти обладнання в Київ і пару днів поспати в своєму ліжку- то це вже трохи відпустка. Половину 2023 року я боровся зі спиною, оніміння ноги, ледве рухався, не міг їздити в машині самостійно, мене возили як старого дідугана. О 8 ранку в мені заливали декілька крапельниць, а о 10 я вже був на чергуванні. Бо ми не можемо кинути все та піти. Тому Сергія я розумію. Настільки, що не можу критикувати його рішення. Але підтримати- не можу. Наш бій триває. Александр Карпюк (Серж Марко)

Це буде довгий та сумбурний допис. Багатьом він не сподобається, а ще хтось прочитає його усім відомим мʼяким місцем. І все ж таки… Допис бійця про те, що він уходить в СЗЧ, бо заїб@вся чекати якоїсь справедливості, здійняв неабиякий галас в соцмережах. Одразу хочу зауважити той факт, що я не засуджую його і в той же час, не виправдовую. Він сам собі дасть раду… Але, давайте поговоримо, бо… Випадки самовільного залишення частини, як і причини, бувають різні. Наприклад хлопця тормознули на вулиці ТЦКщники і прямо в капцях мобілізували. Тобто відправили у військо. Не давши навіть заїхати додому, обняти дружину, дітей, матір із батьком. (Мʼяко кажучи, дурня повна і про це ми вже говорили). Але тим не менш, військкомат свою роботу виконав. Як тут не згадати фразу з одного фільму, «Я, викрутився! Тепер ваша черга». І ось людина, яка ображена на все та всіх, попадає в Навчальний центр і при першій можливості «стає на лижі». І ніхто його не шукає. Це важливий момент. Запамʼятайте його. Безумовно, не усі таким чином мобілізовані одразу йдуть в сзч. Припущу, що з сотні, чоловіка два-три. Але йдуть. Друга категорія, це ті, хто уходить вже потрапивши в свою частину. (Тобто навіть до першого бойового виходу). Реальний приклад. Військовий отримав відпустку «по семейним», бо у нього весілля. Радісно поїхав до нареченої і… більше не приїхав. В селі йому сказали щось накшталт, «Та навіщо воно тобі уто потрібно, та армія. От у Миколи син вже рік як втік з бригади. Сидить спокійно собі вдома, бухає і нікому він не потрібен, ніхто його не шукає». І наш герой почувши поради з усіх боків, робить так, як йому радять близькі. Сидить вдома і… дійсно, нах нікому не потрібен, ніхто його не шукає. Військова частина безумовно його подала як «сезечє», але на цьому все. Є люди, які йдуть з бойових. Це окрема і дуже складна історія. Надскладна. Іноді бійці розуміють, що поставлено дурне завдання. Операція спланована, (якщо взагалі спланована), через дупу і у тебе є два виходи. Або піти туди і майже стовідсотково загинути, бо є деякі командири, яким… Ну ви зрозуміли. Або піти в сзч. Бо тебе банально не чують. І на ранок командир взводу дізнається, що у нього певна кількість бійців відсутня. Зброя, інвентарне майно на місці, а їх самих немає. І телефон не відповідає. Так, є велика… величезна кількість командирів різних ланок, які бережуть своїх «пацанів», бо розуміють просту істину. «Загубиш по дурості особовий склад, ніколи потім не відмиєшся. Та й толку тоді від тебе та твого взводу, роти, батальйону, якщо він виявиться не боєздатним». Але ж на жаль є різні командири. І цей факт глупо відкидати. Правда в даній ситуації існує ще одна категорія військовослужбовців, «отказники». Тобто ті, хто відмовився виконувати дурну задачу, але не втекли з частини. І часто буває, що умовні сто відказників, після НОРМАЛЬНОЇ розмови із командиром, або новим командиром, перетворюються на десять. Інші погоджуються продовжувати виконання завдань. Але тут треба зауважити те, що деякі потужні полковники не здатні апріорі розмовляти з людьми по-людські. Історій, як і підрозділів, безліч. Різних історій… У кожної людини є свій поріг терпіння. І десь я розумію градус обурення цього хлопця, вчинок якого обговорюється зараз майже усіма. Він їб@шить пʼять років, з яких половина, це повномасштабна війна, але гадки не має, скільки ще? Він, (і якщо би тільки він), не може знайти відповідь на просте питання, «А чого обовʼязок, який прописаний в 65 статті Конституції, стосується не кожного. Ой далеко не кожного. І чому тих сзчшників, які зʼібались з частини, не встигнувши доїхати до зони бойових дій ближче ніж пʼятдесят кілометрів, ніхто не шукає? Їм виходить похеру, а ти та твій взвод змушені «ригати» за себе і також за них». Вони навіть не соромляться знімати постити коротенькі відео в соцмережах, як їм оху@Но живеться, бо що? Вірно! Ніхто їх толком і не шукає. Бійці геть не розуміють, чому хлопця мобілізують прямо в гумових капцях з городу, де він збирав кортоплю, а гламурні тіпочки в потужних тачках, які не вилазять зі спортзалів, усі як один… «не підлягають призову». І питань у тих, хто на собі тащить весь цей ***@ць під назвою війна, з кожним днем все більше. Може зараз, після допису цього парня, хтось почне думати головою, а не дупою?! Хоча… Про що я зараз? Кому війна, а кому «хочу мышью открывать окна! И хочу иконки на рабочем столе». p.s. Про те, що коїться в шпиталях будемо говорити, чи не треба? Політика деяких чиновників «Чік-чірік, я в доміку! Нічого не чую, нічого не бачу», як на мене, злочинна! Позывной Кот

Прошлогоднее, но актуальности не потеряло... У них сейчас лучший период их жизни. "Мои родители последние двадцать лет живут в "частном секторе" большого города. (…) Там нет асфальтовых дорог, нет канализации (хотя почти у всех есть санузлы), телефон появился лет 15 назад, тогда же – газ. Газ – это значит, что зимой два (а то и три) раза в день не нужно носить уголь в ведрах из сарая и топить печку. Газ – это еще хорошо, не везде он есть. Лет десять назад около заборов стали появляться иностранные машины. В последние лет пять не изменилось ничего. (…) Еще на этой родительской улице теперь живет в доме своих родителей "герой войны", по совместительству – бывший вагнеровец, по совместительству – бывший закоренелый вор. Сколько я себя помню – он всегда сидел в тюрьме то из-за мелких краж, то из-за хулиганства. Выходил на пару месяцев, бухал, грабил – и снова отправлялся в тюрьму. Если за эти месяцы у кого-то на огороде или в доме что-то пропадало – думали прежде всего на него. Теперь он с медалью и с новенькой машиной. Свозил своих родителей на море, кстати. Говорят, они плакали от гордости за сына. А прямо через дорогу, в соседнем доме, живет родительская соседка. Она работала трамвайным кондуктором, может быть, из-за этого традиционно громко матерится. А последние полтора года рассказывает, что ее зять все чаще стал говорить, что поедет добровольцем на войну. Ведь кредиты сами себя не отдадут. И ведь правда не отдадут – еще через дом другой сосед из-за кредитов и спился, сердце не выдержало, накануне весной тоже хоронили всей улицей. Я жил на этой улице десять лет. Родители все еще живут на этой улице, потому что тут у них и баня, и гараж, и огород – не то что "в этих ваших квартирах, где один на одном". А что до ветеранов "Вагнера" по соседству – так а где они теперь не по соседству? Каждый раз, когда я слушаю "экспертов", которые рассказывают мне из своих теплых студий в Нидерландах или Израиле, как народ страдает под гнетом путинского режима и как из-за войны и санкций этот народ потерял все, я думаю именно об этой улице. Я думаю о ней и тогда, когда смотрю на ютьюбе очередные дебаты одного "либерального" эмигранта и другого "либерального" эмигранта. Ну, это там, где они говорят, что вот-вот из-за непосильного гнета санкций народ поймет, что "режим Путина" все у него отобрал. Поймет – и, как они надеются, восстанет. Ну, или не восстанет, но хотя бы будет саботировать режим. Или еще что-то эдакое. Недавно известный психолог Людмила Петрановская в одном посте попыталась свести воедино все потери российского народа, чтобы доказать нам, что "не все россияне – выгодоприобретатели этой войны". В ее списке оказалось несколько пунктов: обрушение национальной валюты и стоимости всего имущества в "твердом эквиваленте", "закрытие мира" для туристов, закрытие перспектив для детей по учебе за рубежом, урезание гражданских прав и свобод, деградация образования, деградация культуры, "разлучение семей из-за отъездов", еще что-то такое. Прочитав этот список, я лишний раз поблагодарил судьбу, что родился не в Москве и все еще не утратил связь с реальностью. Потому что если взять за "российский народ" две трети российского населения, то "российский народ" ничего этого не терял. Потому что у него ничего этого и не было. Доллары он, народ, в последний раз держал в руках году эдак в 97-м – как забавную вещицу, не более. В театры он никогда не ходил и совершенно не заметил, как лучшие режиссеры покинули Россию и оставили его, народ, ни с чем. Его дети ходят в ту же школу, что и когда-то ходил он сам – возможно, даже к той же учительнице, которой уже лет семьдесят. Ему, народу, и невдомек, что можно учить детей без крика и что по школьным газонам можно ходить. Наконец, если с ним и "разлучали семьи", то только из-за тюрьмы, мобилизации и службы по контракту. У него, народа, никто в Грузию и Казахстан не уезжал – у него вся родня и дальше своего города-то никогда не была. А что цены в магазинах повысились – так никогда этот народ на магазины и не надеялся. У народа в подполье и картошка, и банки с соленьями на всю зиму. Как-нибудь переживем. Так что народ, в общем, ничего и не потерял. Терять ему особенно и нечего. Но что приобрел? Вот приобрел он много, несказанно много. Во-первых, деньги. Очень много денег. Да, десятки тысяч российских солдат не вернулись, но ведь сотни тысяч – вернулись! И вернулись с такими миллионами рублей, о которых раньше и подумать не могли. В родном городе моей жены (не таком большом, как наш, но гораздо более промышленном) один мужик вернулся домой с тремя миллионами рублей, которые он в компании своих друзей прогулял за десять дней. По триста тысяч в день на компанию – включая безлимитный алкоголь и проституток. Вот это – жизнь! Те же, кто семейные, – те ездят на моря, покупают квартиры, обновляют автомобили. Во-вторых, принадлежность к великому. Как наши деды победили фашизм, так же и мы побеждаем нацизм (или что там теперь?) в Украине. А заодно побеждаем геев, евреев, весь коллективный Запад, масонов и вообще всех-всех-всех. Те же, кто постарше, радуются возрождению пионерии, начальной военной подготовки, школьной формы и вообще всех атрибутов их молодости. Наконец-то, а то современная молодежь совсем распоясалась! И все это – вообще не напрягаясь, чаще всего – даже не поднимаясь с дивана. И что вы предложите народу, который из-за этой войны разбогател и почувствовал себя великим, как восточный царек? Киношки про дворцы заворовавшихся чиновников? Так этот народ давно, еще с 90-х знает, что его обворовали, тут никаких новостей нет. Разговоры о том, что это народ виноват (как "оставшийся") в преступлениях режима? Интервью о демократии и правах человека? Трагические истории посаженной Беркович или Мельконьянца? А это кто вообще? (…) Денежные подачки, которые на своей работе народ никогда не заработает за десятки лет вкупе с принадлежностью к великому, – гремучая смесь. Если не брать ее в расчет, можно бесконечно долго удивляться, отчего на прошедших выборах за губернаторов-назначенцев и "правящую партию" голосует в основном село (а не крупные города) – хотя именно это село и понесло основные потери от мобилизации. Именно эта гремучая смесь подталкивает голосовать за власть бабулек, которые приходят на избирательные участки в платье, купленном лет двадцать назад. Они искренне голосуют за власть, которая вот-вот – и построит великую страну – назло врагам, естественно. И именно эта смесь порождает тотальное непонимание между тонкой прослойкой действительно потерявших все от этой войны и подавляющим большинством населения, которое не потеряло ничего, но получило – все. В наших интеллигентских разговорах, надеясь, что скоро морок закончится, мы стараемся не вспоминать еще и вот о чем. У многих сотен тысяч мужчин и женщин, которые уже прошли через нынешнюю войну и процессы по "восстановлению новых территорий", есть миллионы детей. Эти миллионы детей полагают, что их отцы и матери делают сейчас героическое дело. Искренне полагают – по праву того, что это их родители и они не могут быть упырями. Эти миллионы детей на 1 сентября надевают галстук-триколор, смотрят все тот же телевизор, слушают рассказы отцов об "укропах", ездят через разрушенный Мариуполь на отдых в Крым (с отцами или без). Если мы хотим после окончания войны начать рассуждения об общественном покаянии, то придется дождаться, пока эти дети вырастут, родят новых детей, и вот уже этим (еще не родившимся) детям можно будет рассказывать, что их деды совершали недостойные поступки. О дедах это слушать как-то проще, чем об отцах. Внутреннее, а не наносное покаяние в Германии началось в 1970-е – как раз, когда выросли дети детей национал-социалистов. Вот тогда – эдак к концу 2040-х годов – и можно будет разговаривать с народом о потерях, которые и правда понесло российское общество от нынешней войны. По крайней мере, кто-то в народе это и правда будет слушать. К тому времени, кстати, наконец перестанут работать в школах и учительницы, чья карьера началась еще при Брежневе. А пока народ переживает, возможно, лучший период в своей жизни. Да, некоторые его представители периодически возвращаются с войны в цинковых гробах. Зато хоронят всей улицей – чем вам не возрождение традиционных ценностей?" Сергей Чернышов, кандидат исторических наук