для мене переломний момент настав тоді коли я зрозумів що жити потрібно в пішій доступності до офісу, де ти проводиш більшу частину часу. хоча це я вперше дізнався від голови суду, який ходив на роботу пішки. звісно можна витрачати час в стресі та дорозі замість родини, або займатися своїми справами, але навіщо? другий був після усвідомлення що витрачати на когось (дядю) часу більше ніж на себе теж тупо. про безглуздість витрат тільки через те щоб на когось справити враження регулярно нагадує колекція годинників. отже, після того як позбуваєшся непотрібного і усвідомлено витрачаєш на необхідне лише стільки часу, скільки дійсно потрібно, життя стає не тільки існуванням.
що саме цікаве, грошей може і стало менше, але рівень життя виріс. я вже не кажу про здоров'я та особистий розвиток. ну і як самий яскравий приклад - якщо ти впахуєш як раб, то зірватися на пару тижнів з друзями в африку стає неможливим навіть за наявності грошей.
звісно я не кажу про олігархів, там свої проблеми і обмеження. а от з умовними прокурорами та ж історія. навіть у відпустці не відпускає те що один дзвінок і ти летиш назад. або вже по дорозі в аеропорт розвертаєшся.