У російському інформаційному просторі розгорілася паніка через те, що українські дрони почали атакувати мобільні вогневі групи ворога в Криму. Але найцікавіше, що ці події беруть свій початок ще з кінця 2025 року, коли Сили безпілотних систем ЗС України активізували полювання на російські засоби протиповітряної оборони як на тимчасово окупованих територіях, так і безпосередньо в РФ. А навесні вони вже перейшли й на повноцінний формат "відстрілу" МВГ, який зараз і викликав ефект снігової кулі.
Таке вже неможливо приховати, втрати противника неухильно зростають – тому й впадають в істерику Z-воєнкори. І значною мірою це полювання каталізував логістичний локдаун.
Логістичний локдаун і суїцидальні рішення
Приблизно з березня Сили оборони України почали масштабувати удари по середній тиловій зоні противника на тимчасово окупованих територіях, починаючи з обмежених місій у районі Донецька, а потім розширюючи зону впливу до Маріуполя, Бердянська – включаючи Азовське море.
Командування російських окупаційних військ виявилося нездатним знайти швидкі та дієві рішення для зниження ризиків на трасі М-14 та запобігання ударам українських дронів середньої дальності (middle-strike). Тому в хід пішли традиційні методи – маскування вантажів, використання цивільного автомобільного транспорту для перевезення вантажів військового призначення, а також супровід їх мобільними вогневими групами.
Класична російська МВГ не сильно відрізняється від української, і навіть для протидії дронам озброєна не тільки стрілецькою зброєю, а й дронами-перехоплювачами (найчастіше, це "Йолка"). Можна багато говорити як про ефективність такого рішення, так і про "Йолку", чутливу навіть до погодних умов, але краще за тисячу слів скажуть цифри.
Отже, РОВ у січні та лютому 2026 року втратили відповідно 4 021 та 4 071 одиниць автомобільного транспорту. У березні – 6 068 одиниць, а в квітні – 6 431. У травні окупанти втратили 8 612 одиниць, і саме з другої половини минулого місяця російське командування почало вводити супровід автоколон – МВГ.
Станом на сьогодні, за неповний червень, втрати вже перевищують 10 тисяч, а 22 червня було встановлено абсолютний рекорд за добу – 626! Ця цифра виглядає особливо кричущою на тлі того, що в червні 2022 року РОВ за місяць втратили 320 одиниць автомобільного транспорту. За місяць!
Тобто мобільні вогневі групи не тільки не допомогли в питанні охорони колон противника, а й надали, так би мовити, ведмежу послугу: адже якщо колону вантажівок супроводжує озброєна охорона, отже, вантаж має цінність. Тільки це вже стає для українських дронів орієнтиром для нанесення ударів.
Крім того, самі ж МВГ стали мішенню для ударів. Тобто командування РОВ ухвалило рішення, яке не тільки не вирішило проблему логістичного локдауну, а й у певному сенсі поглибило її.
Однак це не єдина загроза, що останнім часом нависла над російськими МВГ, адже полювання на них розгортається не лише на суші, а й з моря!
Неспокійне Чорне море
Російське командування з метою підвищення рівня прикриття повітряного простору тимчасово окупованого півострова Крим, а також приморських міст РФ розміщує мобільні вогневі групи вздовж берегової лінії – у форматі як мобільних, так і стаціонарних вогневих точок. Ідея цілком логічна і, здавалося б, раціональна, якби не одне істотне "але".
Українські морські дрони, які патрулюють Чорне море та мають найрізноманітніші модифікації (у тому числі й як ретранслятори-носії fpv-дронів), наближаючись до берегової лінії того ж Криму влаштовують полювання на МВГ, які очікують підліт основних груп дронів middle-strike та deep-strike. Фактично, у спробі знизити ризики від основної ударної складової СБС України, мобільні вогневі групи ворога опиняються в зоні ризику ударів роїв fpv-дронів, що летять з моря.
У той час як російське командування продовжує незмінно застосовувати одну й ту саму тактику щодо МВГ, Z-воєнкори б’ють на сполох через рівень втрат мобільних вогневих груп, яких постійно підставляють під удар. Але дилема полягає в тому, що жодного іншого дієвого рішення у окупантів на сьогодні немає. А тому їх як гнали на забій, так і будуть гнати, збільшуючи статистику втрат як у особовому складі, так і в техніці.
Висновки
Російські окупанти так і не змогли адаптуватися до тих умов логістичного локдауну, які для них створили Сили безпілотних систем PC України. Причому як на материку, так і на півострові. А рішення командування РОВ щодо МВГ не стільки ускладнили захисникам України виконання завдань, скільки спростили їх і підвищили результативність роботи.
Починаючи з полювання на ЗРК, ЗРГК, ЗСУ, РЛС та інші радіолокаційні системи, СБС перейшли до тактичного етапу полювання та поступовому знищенню малої ППО противника. А важливою і найчисленнішою її складовою якраз і є мобільні вогневі групи.
Всього за кілька місяців системної роботи наших військових середньостатистична російська МВГ перетворилася не на засіб захисту, а на звичайну ціль.
_svg.thumb.png.59830f72d94ee4e5e8ee6a96279d4f62.png)