миг

Дмитро Корчинський У нас є два різновиди антикорупційних органів - ті, які діють під керівництвом українського Президента (НАЗК, певні структури СБУ тощо) й ті, які діють під керівництвом американського президента (НАБУ й САП), який вважає, що мир в Україні має бути досягнутий через поступки українців путіну. Антикорупційні органи обох різновидів конкурують між собою. Я, звісно ж, вболіваю за національну команду. До справи Енергоатому, наші однозначно вигравали. НАБУ не змогло посадити Коломойського, а наші посадили, попри те, що Зеленського називали маріонеткою Коломойського. Зеленський санкціонував посадку. НАБУ не змогло посадити медведчука, а наші посадили (потім обміняли на командирів захисників Азовсталі). НАБУ не змогло предʼявити Фірташу, а наші змогли. НАБУ не захотіло предʼявити всіляким новінським-мураєвим (там не тільки зрада, але й корупція), а наші таки щось предʼявили. Втім, тут не стільки антикорупційні органи, скільки сам Зеленський наклав санкції і доганяє за зраду. НАБУ лажанулися з Боголюбовим і Кауфманом. Обох переслідує вертикаль Зеленського. НАБУ неймовірно довго і майже безрезультатно мурижить справи Труханова. Зеленському довелося позбавити його громадянства, щоб відірвати від корупційних потоків. НАБУ не проявляє жодного інтересу до масштабної корупції в КМДА. Всі переслідування корупціонерів здійснюються президентською вертикаллю. Підлеглим Зеленського вдалося суттєво знизити корупцію в ТЦК. Завдавалися удари по корупціонерах і негідниках в прокуратурі. Тепер Енергоатом.

По-хорошому, Порошенка можна зрозуміти. Він зараз голосніше за всіх вимагає, щоб усі пішли у відставку. Уявіть собі: шість років людина кудись їздить, щоб біля туалетів і в буфеті фотографуватися з кимось, а потім розповідати, які важливі переговори вона провела біля умивальника. Так хочеться хоч якоїсь посади, щоб їздити як більш-менш важлива посадова особа.

Річ Посполита свого часу поділила Гетьманщину з Росією — а вже невдовзі саму Польщу поділили Росія та Австрія. Згодом і Австро-Угорська імперія лягла під розподіл Антанти, а Російська імперія просто розвалилася сама. Пізніше Радянська Росія розчленувала Україну разом із Польщею — а вже незабаром Польщу поділили між собою СРСР і Німеччина. Після війни Німеччина сама була розділена СРСР та союзниками. А потім і СРСР не витримав, розпавшись на частини. Цікаво й інше: розпаду зазнали й ті, хто колись долучався до дерибану українських земель. Чехословаччина, що прихопила Закарпаття, зникла з карти вже наприкінці ХХ століття. Румунія та Угорщина, які відкусили собі Закарпаття й Буковину, втратили ці території після Другої світової. Висновок простий: Україну можна намагатися ковтнути шматками, але перетравити її ще не вдалося нікому.

1942 год. Довольно войны, народы требуют мира. Требования Германии скромны и справедливы: «1. По результатам референдума все территории, захваченные победоносной немецкой армией, входят в состав Третьего рейха. Явка на референдуме — 98%, за проголосовали — 99%. Все изменения закрепляются в Конституции. 2. Великобритания и СССР отказываются от военного союза с США. 3. Происходит резкое сокращение их армий. Чтобы не быть источником угроз для миролюбивой немецкой армии, Великобритании и СССР запрещается иметь военно-морской флот, танки, артиллерию и авиацию. Вместо этого им разрешается иметь небольшие полицейские подразделения для поддержания правопорядка. 4. Немецкий язык, язык Гете и Шиллера, Гегеля, Фихте, Канта и Шопенгауэра, становится государственным языком на всех новых территориях, добровольно и единогласно проголосовавших на референдуме (см. пункт 1). 5. Следует полный и безусловный отказ от американского ленд-лиза. 6. Следует безусловное предоставлении официального статуса Святой Единой германской церкви. Все предыдущие деления верующих на католиков, протестантов, православных и пр. вели только к расколу и должны быть отменены. Один народ, одна страна, один вождь, одна церковь — Gott mit uns. 7. Должна быть обеспечена безопасность Германии, и «интересы наших людей на тех территориях, где проживают люди, считающие немецкий язык родным языком и считающие Третий Рейх своей родиной». 8. Взамен Великобритания и СССР получат в Будапеште от Германии твердые гарантии безопасности. В интересах Великобритании и СССР заключить соглашение прямо сейчас. В противном случае будет принята военная доктрина «Границы Третьего Рейха нигде не заканчиваются».

Трошки передісторії. Америка про корупцію в Україні знає щонайменше 25 років. До цього часу грабунок владою українського народу їх чомусь влаштовував. Питання чи допомагають вони нам зі свого бюджету, залишу на розгляд фінансовим "спеціалістам". А зараз повернемося до історії, щоб прояснити наше майбутнє. Судові процеси в США щодо активів Павла Лазаренка тривають уже багато років і ще не завершені. Ось ключові суми, пов'язані зі справою: 1. Сума, яку намагаються конфіскувати США Понад $200 мільйонів (доларів США). Міністерство юстиції США проводить процедуру цивільної конфіскації на цю суму (заарештовані активи в різних країнах) та намагається повернути ці кошти на користь України. Цей процес триває вже близько 20 років, і станом на останні повідомлення, остаточне рішення ще не було ухвалене. 2. Сума, в якій його визнали винним У 2009 році (остаточний вердикт) його визнали винним у відмиванні $22,85 мільйона доларів. Також у 2006 році йому було призначено штраф у розмірі $10 мільйонів. 3. Сума, яку вже отримала Україна Україна вже отримала $6,5 мільйона доларів, але ці кошти були конфісковані у Лазаренка та передані від Швейцарії, а не безпосередньо від США. Отже, хоча понад $200 мільйонів були заарештовані і є предметом конфіскації в США, процес їхнього фактичного повернення Україні досі триває.

Оце вчитель і наставник путіна, прослухайте що він каже про Україну download (1).mp4

Ми сьогодні дивуємось “плівкам Міддіча”. Але давайте чесно: ми забули, що вже бачили це кіно. І головного актора Романа Насірова. 2016 рік. Голова ДФС. Йому інкримінують, що він дав компаніям Онищенка незаконні “розстрочки” по газових платежах. Сума збитків державі — понад 2 мільярди гривень. Це не дрібниця. Це рівень, де фіскальна служба працює не на державу, а на приватну кормушку. 3 березня 2017 року НАБУ бере його під варту. Застава рекордна на той момент: 100 мільйонів гривень. Через кілька днів її вносить… дружина. Насіров виходить. Але історія не закінчується. У 2020–2021 НАБУ відкриває новий епізод: 722 мільйони гривень можливого хабаря за відшкодування ПДВ одному з найбільших агрохолдингів країни. Його знову затримують. Суд знову дає заставу. І її знову вносять. Далі ще абсурдніша серія: у 2022 році він раптово “добровільно мобілізується”, але командир частини офіційно заявляє, що наказ виданий незаконно і ставиться під сумнів, чи служив він хоч один день. У 2024–2025 процеси тягнуться, строк давності підступає, слухання переносяться по десятку разів. У жовтні 2025 року ВАКС дає вирок: 6 років тюрми, штраф, заборона обіймати посади. Країна зітхає: нарешті. Але це лише вирок першої інстанції. Апеляція ще попереду. А головне він не сидить. Він на свободі. Всі ці роки на свободі. Бо як казав Кирило Буданов у нас «правова держава». це не історія про одну людину. Це історія про систему, де навіть найгучніші корупційні справи можна “пересидіти”, відкласти, затягнути, поки строки не впадуть, як пісок з пальців. У топ-чиновника два корупційні епізоди, два арешти, дві застави і він живе, як ні в чому не бувало. Коли сьогодні всі обговорюють Міддіча, варто згадати: корупція в Україні не новина. Новина — наскільки легко вона забувається. Текст не мій, але актуальний на сьогоднішній день. Щось не чути шабінина та залізняка. Чи їм вже за їх мовчання проплатили?

AQO-B5lV3w9O5kAVhnbUD6049uki2AF4HoblizpURIkFmDy0AFN3CK_hxNKUGAwZpn6rqU0OGEY0I9fcz_7PZJpby4f0WmiEKwP--e0.mp4

Ти чій,Свинарчуцкий? Чи цей- download.mp4

путін подякував НАБУ, а також Марії Барабаш, Ярославу Железняку,Петру Порошенко , Олексію Гончаренко і ко за "об'ктивне висвітлювання" корупційного скандалу в Україні

AQPQJrH9RNW8lxiauS-DBQrilY6rSdtqaG51zouoeFCD5K70FvfNhQPtdVeryKDqi9Zg7cTufN0-MMq30dQ3g4R7TxyuGOOK92MqTht6WXjFKg.mp4

Це обличчя вашої боротьби з ТЦК, дороге суспільство. Доповідаю із нашої/іншої реальності: Людей нема. Ті, хто є, вже пів року не виходять з позицій. Бо міняти їх - ніким. Вони не просто стомлені. Виснажені. Вони - вигоряють. Це можна побачити в їхніх очах.. Але щоб війна не увірвалася у ваші домівки, у ваш спокійний сон - вони залишаються там. На межі людських можливостей. Кожен, хто сьогодні стріляє в ТЦК, перевертає машини - насправді, цілиться в спину цим хлопцям. Кожен такий постріл - це постріл у наших Героїв. А хто стріляє в наших захисників - той наш ворог. Тому - усвідомте. Або суспільство, нарешті, робить висновки і починає діяти розумно. Або - приготуйтеся до поразки. Бо таких Героїв, як на цьому фото, залишається все менше. Так само, як і Донеччини у нас за спиною.

Як Свінарчук🤣у Пеці.