«Три САУ та два танки… на прикриття державного кордону…» (с)
Перше ніж я напишу цей допис, буде невеличка преамбула. А саме історія з 2015 року. Одного дня, під час боїв за Широкине, позиції хлопців з (на той час) батальйону, чия назва напряму походить від Азовського моря, почали щільно крити артилерією. Сто пʼятдесят другим калібром. Обробляли позиції батальйону дуже щільно та прицільно. Коли нарешті обстріл закінчився, то радіостанція видала приблизно таке.
- Я Маяк. Терміново прошу ротацію. Боєздатність групи майже нульова.
- Плюс. Прийняв. Чекайте…
І ротацію провели максимально швидко. Не було якихось істеричних криків в рацію накшталт, «Та вы там шо, бля, оху@ли, бля, в край, бля? Второй день, бля, на позициях, бля, и уже, бля, замена, бля? Сержант, бля! Может, для, тебе приехать, бля, и лично, бля, сопли подтереть, бля? Я, бля, приказываю, бля… Бла, бла, бла». Ні. Жодного слова в цьому контексті. Бо сотенний батальну, той самий Редіс (Denys Prokopenko), якого зараз знають в усьому світі, чудово розумів. Якщо людина, яка керує діями групи на тих позиціях просить заміну, значить треба це робити. Бо якщо через якийсь час піде наступ, хлопці можуть посипатись. І не буде сенсу потім шукати винного… Хто сидів довгий час під щільним обстрілом великокаліберної артилерії, знає про що я. Може через таке ставлення до особового складу, плануванню та виконанню бойових завдань і так далі, цей підрозділ, який зараз перетворився на бригаду, і є одним з найбоєздатніших в українському війську?
А тепер про головне. Я подивився прямий етер Юрій Бутусов, стосовно подій в Харківській області. Одразу мушу попередити читачів. Мені зовсім байдуже як ви особисто ставитись до персони журналіста. Зовсім байдуже. Бо зараз він, піднімає теми які давно треба було підняти, а саме «велике очковтирательство», за яке потім платимо величезну ціну.
Я не буду переказувати зміст всього етеру який провів Юрій. Подивиться самі. Наполегливо раджу. Подивиться. І подумайте. Як наприклад бригада, без власної артилерії та бронетехніки (ЩО БЛЯДЬ?) мусила прикривати немалий участок кордону за яким збиралась ударне угрупування ворога. Потім, судячи зі слів Юрія Бутусова, їм дали аж три САУ та два танки! Потужна підтримка для цілої бригади.
І якщо ДБР взялось за цю справу, (ну треба ж терміново найти винних в тому, чому зуби дракона валяються на узбіччі), то я дуже прошу депутатів Верховної Ради України Iryna Gerashchenko, Марія Іонова, Роман Костенко, Rostyslav Pavlenko, уважно слідкувати за цією історією. Бо судячи з інформації у відкритих джерелах, серед тих, кого зараз хочуть призначити винним в тому, що фактично з «голим задом» не втримали російську навалу в Харківській області, є і… перший начальник штабу 37 батальйону, полковник Ілля Лапін (Бронза). Якій ще у 2014 році, пішов воювати за свою Україну, ставши на посаду на дві сходинки нижче свого військового звання полковник. Вчив нас армійської науки. Вчив вижити нас самих та зберегти життя особового складу. Вчив бути… людьми, незалежно від погонів та власних регалій. І завдяки, у тому числі і полковнику Іллі Лапіну, багато хто з нас залишився в живих.
І уж якщо ж шукати винних в тому, що сталося, то треба починати не з ротних, комбатів та навіть комбригів… А зовсім навпаки. Бо якщо я не помиляюсь, знов хтось «пр@ібав» попередження союзників про напрямок чергового удару ворога. Але ж простіше знайти винних в окопах та бліндажах. Вірніше призначити винними.
p.s. На фото, полковник Ілля Лапін, на псевдо «Бронза». Фото зроблено в 2015 році. В той час, коли хтось глузував із ЗСУ та України, порівнюючи їх… її… ну ви памʼятає друзі…
Позывной "Кот"
