Давно прохала мене половинка відвідати могилу Шевченка, і вона і я були там 50 років тому ще на шкільних екскурсіях, а місце то сакральне, тягне.
Дорога знайома, навіть кожна баюра, бо ж на судака сюди їду кожну весну, тому взяли друзів і вперед, змінити оточення.
Перша локація для фото на вʼїзді перед греблею ГЕС і далі у сам Канів.
Лякали східці на Чернечу гору, чесно кажучи думав не зможу піднятись, але на диво все вийшло нормально,
навпаки чомусь спуск став важчим. ))
Хрест, що стояв раніше на могилі поета
Вже багато років вдивляється камʼяний Кобзар на Дніпро і кручі..
вірніше з кручі, все як хотів і де хотів дожити свою старість
не знаю, що й сказати, але за 50 промайнувших років (був тут у 1973 році) все стало не таким красивим.
сам памʼятник на місці, доглянутий, а от гранітні плити під ногами відвідувачів соваються, порепані і взагалі.
дуже зелено
квіти є, але не стільки і не такі як були колись
але де ті шикарні штамбові троянди, що так мене тоді вразили на все життя? Не зустрів жодної.
Мабуть дорого за таким доглядати. (
поклали букетик до могили Кобзаря, зробили пару кадрів
і пішли до музею. Вхід платний, 70 грн з людини і 500 екскурсовод.
сам музей прохолодний і дозволяє неспішно вдивлятись у картини, читати коменти і тд.
І скажіть, що це не те, що відбувається у нас зараз вже багато років ((
А ось прочитав цікавий відгук за 1897 рік
дуже сподобалась одна симпатична дівчина співробітник музею, вона коли бачила зацікавленість підходила сама і розповідала все, що нас цікавило.
Одразу видно, що людина небайдужа до своєї роботи, добре знає тему і ми були їй дуже вдячні за змістовні відповіді і допомогу.
Ми анітрохи не пошкодували за час проведений у такому місці.