Ого…. The Economist видав текст….. про вплив Єрмака. Про його роль в кейсі Чернишова, заміну Уряду і ймовірне звільнення Буданова.
Давно я таких прямолінійних текстів у них не бачив…. Знову напевно хтось замовив, це ж так легко в провідних ЗМІ?))))
Ось переклад українською мовою:
«Але воєнна драма України — лише один бік історії. Не менш тривожним є внутрішній фон — політичні потрясіння, чистки та міжусобні конфлікти, які можуть розхитати країну зсередини набагато небезпечніше, ніж будь-які дії Росії на фронті.
Тон подіям задали три ключові епізоди у червні. 23 червня віцепрем’єр Олексій Чернишов — якого свого часу називали ймовірним майбутнім прем’єром — став найвищим українським посадовцем, якому коли-небудь висували звинувачення в корупції. Знаходячись у відрядженні в Європі, він спершу відклав повернення, створивши абсурдний образ міністра з репатріації українців, який сам планує еміграцію. Приблизно в той самий час Кабмін отримав попередження про майбутню ротацію уряду і можливе призначення нової очільниці уряду — 39-річної Юлії Свириденко. Також було зроблено чергову (невдалу, принаймні наразі) спробу усунути керівника ГУР Кирила Буданова, відомого своєю незалежною позицією. За даними кількох джерел, за всіма трьома подіями стоїть тіньова постать — Андрій Єрмак, голова Офісу президента, який де-факто виконує роль “головного міністра” без офіційного статусу.
Надмірна роль пана Єрмака в управлінні державою породжує чутки й підозри. При зрості 1,85 м його фізична присутність стала ще помітнішою під час війни — ніби він підживлюється на тлі зникаючих фігур конкурентів. До появи як помічника Володимира Зеленського у 2019 році, його знали як продюсера кіно й телебачення, юриста, людину з модної індустрії та «рішалу» в дрібному бізнесі. Його політичний злет став стрімким і неочікуваним, але враження на багатьох він не справив. У нещодавніх статтях Politico описано двопартійне розчарування в США стилем «викладання» пана Єрмака під час дипломатичних контактів. Дехто вважає, що він просто є об’єктом, через якого США виплескують втому від України, але фактично вказують, що у Вашингтоні для нього зачиняються двері. Це змусило багатьох повірити, що Єрмак боротиметься за своє політичне виживання. Але три «ходи» в червні свідчать про протилежне — у середині країни він лише зміцнив свої позиції.
Прямих доказів того, що саме Єрмак ініціював справу проти Чернишова — немає. Слідство тривало понад рік: розслідувались твердження, що оточення віцепрем’єра придбало квартири за заниженими цінами в проєкті, який він сам затвердив. Але троє чиновників на умовах анонімності стверджують: Єрмак навмисне дав справі хід, тоді як інші — «заморожував». Справжня провина Чернишова, за їх словами, полягала в тому, що він заважав Єрмаку: по-перше, намагався стати альтернативним каналом для контактів із США; по-друге — його усунення розчистило шлях для просування Свириденко, політикині, близької до Єрмака.
Ідея замінити чинного прем’єра Дениса Шмигаля — неконфліктного та слухняного адміністратора — на протеже Єрмака не нова. Рік тому президент Зеленський заблокував таку зміну. Але з того часу позиції Єрмака зміцніли, а його суперники ослабли. Голосування у Верховній Раді очікується вже найближчими тижнями. Крім прем’єрки, кадрові зміни плануються в міністерствах освіти, охорони здоров’я, культури, соціальної політики та, можливо, фінансів. Один високопосадовець зазначив: «Андрій завершує те, що вважає незавершеним. Більшість людей — його».
Протягом червня над Україною нависала ще одна драматична чистка — в розвідці. Тривалий конфлікт між Єрмаком і генералом Будановим ледь не завершився звільненням останнього. Джерела, близькі до Єрмака, називають генерала непередбачуваним революціонером, який будує власну політичну машину. «90% Офісу Президента вважає, що він божевільний, і 10% — що він геній», — сказав один із них. Прихильники Буданова, навпаки, вважають його державником, який не боїться казати президенту неприємну правду. До середини червня багато хто побоювався, що “дев’ята спроба” Єрмака усунути його — нарешті вдасться. Але цього не сталося. За допомогою звичної комбінації тиску і хитрості генерал Буданов зберіг посаду. За інформацією The Economist, цьому могли сприяти неодноразові попередження з боку Білого дому не чіпати його — принаймні наразі.
Те, що Буданов зберіг посаду, свідчить: останнє слово все ж за Зеленським — попри роль Єрмака в системі. Єрмак, схоже, не має абсолютної влади, а черпає її з дивної взаємозалежності з президентом, яку жодне джерело не може чітко пояснити. Часом упертий Єрмак є просто дзеркалом упертого Зеленського. Але посадовці наполягають: Єрмак реально контролює потоки інформації до президента — оцінка в 85% — і це створює токсичну атмосферу чуток та підозр у самому центрі державного механізму. «Андрій монополізував вухо президента, — каже один чиновник. — Шість років в одній кімнаті, підсовуючи йому вигідні трактування. Це вже фактично одна людина».
Груба палацова політика — не новина і не несподіванка для країни, яка вже три з половиною роки у війні. Було би дивно, якби втомлене керівництво не централізувало прийняття рішень. Але масштаб загроз, з якими стикається Україна, і дедалі гірша стратегічна ситуація, роблять концентрацію влади у вузькому колі — небезпечною. Одним із рішень могло би бути — відкритість. Але на це не схоже. Небезпека для України полягає в тому, що країна ризикує скотитися до глибокої політичної кризи й стратегічної розгубленості. Зростає занепокоєння щодо ознак авторитаризму — наприклад, використання президентської влади для усунення опонентів із публічного життя. «Росіяни повільно смажать нас на малому вогні, — з відчаєм каже один високопосадовець, — а ми тут граємось в ідіотизм із дуже серйозними наслідками»» (С)
