Перейти до публікації
Пошук в
  • Додатково...
Шукати результати, які містять...
Шукати результати в...

Освітній процес в умовах війни

Firetuf

Освітній процес в умовах війни  

43 користувача проголосувало

У вас немає прав на голосування в цьому опитуванні, або на перегляд результатів опитування. Будь ласка, войдите или зареєструйтеся для голосування в опитуванні.
  • Опитування закрито 31.08.22 в 20:51

Рекомендовані повідомлення

8 хвилин тому, DmiVady сказав:

А зараз як вважаєте: бити було правильне рішення, або вам, на той час, не вистачило розуму вплинути на дитину без фізичного насилля?

як показав час - правильне. саме цікаве - вона з цим погоджується. оскільки одна екзекуція була знята на відео і продемонстрована набагато пізніше для спільного розбору та оцінки ситуації.

звісно є багато оговорок. як каже народна мудрість - бити має сенс поки дитина поміщається поперек ліжка, а не вздовж.

биття звісно мало більш символічний характер типу якщо вже дістав ствол то стріляй. погроза має завжди бути виконана.

але покарання було реалізовано одразу та з поясненням чому та за що. тут більше як бджола жалить миттєво закріплюючи знання що якщо зробиш хєрню то отримаєш біль. але за тобою вибір чи буде прийнятним біль за ту хєрню. за все треба платити. а далі цікавіше. потім вона пішла на дзюдо і зрозуміла що болі в житті може бути більше, але вона є необхідною частиною на шляху до успіху та перемог. і це та фізична взаємодія з оточуючим світом яка не може бути замінена на всі балачки разом взяті. ну ви ж не наростите м'язи читанням? весь цей досвід дав наступні результати. станом на сьогодні її больовий поріг вищий, вона розуміє що може завдати болю і намагається цього уникати, готова до світу в якому болю дуже багато. тобто пару разів ременем в дитинстві це як щеплення що убезпечить від несумісних з життям хвороб в дорослому віці.

  • Сумно 1
Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

1 хвилину тому, XL.pro сказав:

Ваша мама чи дружина? 

Сина виховували не Ви?

так вже склалося, що тоді я жив як моряк дальнього плавання та бачив їх менше ніж хотілося б. так що в цьому погоджуюся з Бездомним.

  • Лайк 1
Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

у мене не підіймається рука на сина. хоча сам я в дитинстві отримував від батька. зараз син вже більше і  сильніше мене. тому тут навіть нема варіантів :-)      

Змінено користувачем Александр Аврамчук
Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

1 хвилину тому, Александр Аврамчук сказав:

у мене не підіймається рука на сина. хоча сам я в дитинстві отримував від батька. зараз син вже більше і  сильніше мене. тому тут навіть нема варіантів :-)      

я не міг свого бити тому що він і так мене мабуть боявся (не виключаю що його лякали мною мама з бабусею, але ж хєр вони коли в цьому зізнаються) і я не хотів ще більше все псувати в той короткий час коли його бачив. у малої такої опції не було і вона вчилася тримати удар з самого малку, а злість перетворювати на енергію для нових досягнень. мабуть я врахував досвід як робити не треба.

Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

З якого віку вчили дитину іноземній мові?

На гуртки змушували ходити?

Де межа між розвитком та примусом? Дитинство у сучасних дітей повинно бути

Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

Я їх мовам взагалі не вчив. Шкільна програма плюс спілкування. В Польщі польська не дефіцит, носіїв англійської онлайн та офлайн теж знаходили. Гуртки були різні, їм подобалося. Примусу вчитися якраз не було. Ну якщо не брати регулярну демонстрацію бомжів і пропозиція вибору - прямо зараз кидати навчання і йти завойовувати своє місце під баком сміття. Хоча насправді в житті тільки баки різні. Тому й цікаво було б дізнатися років через 40 хто виявиться щасливішим. З малою ми все ж таки визначилися що навіть якщо мова про Мерседес з водієм, то плакати на задньому сидінні власного С класу трохи приємніше ніж в маршрутці Житомир - Бердичів...

  • Лайк 1
Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

МОН: В Україні забагато профтехів, тому їхню мережу оптимізують і модернізують

share.google/fh0aaigKsuUxp9fPi

 

Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

3 хвилини тому, sergio сказав:

По темі гілки. 

https://www.facebook.com/share/r/16d2HoSAnv/

гарні штурмовики :flag1:

так цих ментів шкільних вже запустили чи ні?

  • Хаха 1
Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

17 часов назад, US7IGN сказал:

гарні штурмовики :flag1:

так цих ментів шкільних вже запустили чи ні?

Судячи по постах в ФБ вже ясельні пенти скоро будуть. 😎

Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

Для чого розхитують освіту, або Про електоральну арифметику

Останні тижні ми спостерігаємо дуже знайому для української політики схему.

Спочатку в інформаційний простір вкидають ідею, яка гарантовано викличе бурю: зміна умов праці для педагогів, строкові контракти, збільшення навантаження, перегляд соціальних гарантій. Усе це подається як «реформа», хоча насправді є тестом – чи готові вчителі промовчати.

Педагоги вибухнули. І це нормально. Бо мова йшла про професійне виживання.

І коли суспільний опір став очевидним, комітет ВРУ раптом оголошує: «Ми нічого не змінюємо. Ми за вчителів. Ми вас почули». Тобто, пожежу, яку створили самі, – самі ж і «погасили». І виглядають рятівниками і захисниками освітян.

А тепер – по суті й на пальцях.

Влада не дуже й хотіла ламати систему – але якби ми промовчали, зробила б це. Адже не було жодної глибокої реформи, не було концепції, не було аналізу.

Була звичайна «проба пера»: якщо суспільство не реагує – запускаємо. Якщо реагує – робимо вигляд, що це був лише «проєкт для обговорення».

Реакція освітян зламала сценарій – але не принесла жодного покращення.

Педагоги миттєво мобілізувалися: звернення, пости, петиції. І комітет відступив – але так, щоб отримати оплески.

Результат цієї бурі:

умови праці не покращено;

система гарантій не посилена;

зарплати не підвищені;

стаття 61 Закону «Про освіту» (три мінімальні зарплати) як була невиконаною, так і залишилася.

Ми просто відбили атаку – але нічого не здобули.

А найважливіше – ми загубили корупційний скандал.

Усі ці штучні «освітні бурі» накрили країну саме в той момент, коли суспільство було зосереджене на темі, яка мала би стати політичною кризою – плівки Міндіча, корупційні зв’язки, впливи, рішення, масштаби.

Скандал, який за нормальних умов валить уряди, у нас тихо розчинився між:

«контрактами, яких не буде»;

«ініціативами, які скасували»;

«обговоренням, яке виявилося фейком».

Ми перестали говорити про те, хто і за що відповідає, хто мав би піти, які висновки мали би зробити державні інституції. Штучна хвиля в освіті перекрила реальний шторм корупції. Це – не випадковість. Це – технологія.

Тим часом стаття 61 «раптом» з’явилася в риториці лише зараз – перед виборами.

Усю каденцію комітет нічого не робив для її виконання:

жодного дієвого законопроєкту;

жодних бюджетних рішень;

жодного тиску на уряд.

Стаття 61 лежала мертвою нормою – доки не настав передвиборчий рік.

І ось тепер комітет позиціонується як «головний захисник учителя» і «борець за справедливість».

Це не про педагогів.

Це про електоральну арифметику.

І тут – найболючіше. Педагоги виснажені до межі.

Стан спільноти зараз – втома, шалена втома, виснаження.

Настільки, що вже не хочеться чути нічого:

ні про контракти;

ні про зарплати;

ні про майбутні «реформи»;

ні навіть про корупційний скандал.

Бо нервова система не витримує.

Бо кожна нова хвиля вибиває сили.

Бо війна, тривоги, перевантаження, бюрократія – усе перемішано.

А в такому стані педагогічну спільноту можна заглушити будь-яким штучним шумом.

Саме так і роблять.

То для чого розхитують освіту?

Щоб:

знизити очікування;

перевести гнів у виснаження;

відволікти від корупції;

зібрати репутаційні бонуси перед виборами;

показати красиву картинку замість реальних дій;

створити ілюзію «перемоги освітян» там, де перемоги не було.

І головне – щоб ніхто не питав: «А де відповідальність за корупцію? А де наші три мінімальні зарплати?»

Освіту розхитують не тому, що хочуть її покращити. А тому, що вона – найзручніший полігон для маніпуляцій. І найвтомленіша спільнота, якій простіше вкинути страх і потім «героїчно» його прибрати.

Але ми маємо право не на «фух, пронесло», а на чесні правила, стабільність, і зарплату, гарантовану законом.

І на країну, де корупційні скандали не губляться, а приводять до наслідків.

P.S. А може, не треба так про нашу владу? Вона ж старається…

Автор: Володимир Онацький, освітній експерт з проведення інституційного аудиту.

osvita.ua/blogs/95955

Посилання на коментар
Поділитися на інших сайтах

Створіть акаунт або увійдіть у нього для коментування

Ви маєте бути користувачем, щоб залишити коментар

Створити акаунт

Зареєструйтеся для отримання акаунта. Це просто!

Зареєструвати акаунт

Увійти

Вже зареєстровані? Увійдіть тут.

Увійти зараз
×
×
  • Створити...