Гори димлять

[людуся]

Запитання від телеглядачів команді знатоків Stroimdom.

 

Поясніть, будь ласка, що це за двері?

 

Дуже схоже на шафу-купе.Подарунок відсилати в Переяслав-Хм.

[Белая Рысь]

Мене навіть більше хвилює не якою мовою частіше в школі спілкуються, а сама культура спілкування. Українська культура, як на мій погляд, досить примітивно подається, а з російського культурного контексту Україна теж давно випала – тому цей «культурний вакуум» є найбільшою проблемою.

Абсолютно згодна!

 

Без цього усвідомлення ми вперед, навряд чи, швидко просунемося. На мою думку зробити це можна тільки через позитив, через любов і взаємоповагу, через найкращі приклади: найкращі книжки, найкращі культурні явища і сучасні наші досягнення, цікаві історичні розвідки, повірте, їх не мало. Є ще один дуже добрий перевірений рецепт для «Схід і Захід Разом», наприклад, дівчина з Коломиї, а хлопець з Донецька або навпаки.

Щось з усім я погоджуюсь, сама на себе не схожа Чи правильніше: собі не подібна? Стосовно Сходу і Заходу, то я сама дитина такої географії: мати народилася в Хотині, батько - в Луганську, один дід родом з Полісся, другий дід -- з Харкова. А прадіди взагалі всю географію переплутали: Ізмаїл і Луганська область, Кам'янець-Подільский і Житомир... Мені подруга, якій я докоряю за небажання вивчити мову, відповідає: так ти тутешня, тобі легше... Я спочатку не зрозуміла, що таке "тутешня" -- ми з нею обидві киянки -- а потім зрозуміла...

 

Дуже дякую. Здається, проблем і справді немає.

Проблеми таки є. Діти завжди хочуть бути такими, як усі: для них найстрашніше -- бути білою ґавою. Це вже у дорослому віці люди інколи перестають цього боятися... А мова -- це те, що об'єднує. Візьміть приклад наших дітей в Європі та Америці. Вони дуже швидко засвоюють чужу мову задля того, щоб їх визнали в дитячому середовищі своїми... А ми радіємо: так швидко дитина мову вивчила, спілкуючися з дітьми іншомовними... А у цієї дитини просто вибору немає...

[Валерий Валентинович]

Запитання від телеглядачів команді знатоків Stroimdom.

 

Поясніть, будь ласка, що це за двері?

 

Ручка на дверях - фотошоп.

Двері з двох половинок. Парадні з вулиці.

Загадка не дуже зрозуміла, тому що мало вхідних даних.

Почекаємо відповідь до ночі. sopilka пише по ночах. ;)

[sopilka]

Проблеми таки є. Діти завжди хочуть бути такими, як усі: для них найстрашніше -- бути білою ґавою. Це вже у дорослому віці люди інколи перестають цього боятися... А мова -- це те, що об'єднує.

 

Це справді є проблемою для тих, хто розуміє, наскільки це важливо для самовизначення і подальшого поступу нашої країни, а також для тих, кому це болить. Ця проблема справді виникає, коли її перекручують, штучно підсилюють та роздмухують щоразу напередодні виборів.

 

Але у моїх дітей жодних проблем у спілкуванні немає.

 

Давайте краще до дверей перейдемо…;)

 

Добавлено через 4 минуты

Подарунок відсилати в Переяслав-Хм.

 

Дякую за відповідь, як знаток, яка перша надала відповідь, Ви має отримати від мене – заохочувальний приз!

[sopilka]

Ручка на дверях - фотошоп.

Двері з двох половинок. Парадні з вулиці.

Загадка не дуже зрозуміла, тому що мало вхідних даних.

Почекаємо відповідь до ночі. sopilka пише по ночах. ;)

 

Справді, раніше ночі ніяк не виходить.

 

Напевно, ті хто встигнув роздивитися попередню фотографію, вже здогадалися, що двері навіяні старовинним духом та красою Львова. Не знаю, чи пропонують львів’яни своїм гостям екскурсії містом від «дверей до дверей», але впевнена, що не я одна зачарована цими унікальними витворами, все ще присутніми у місті, які, з плином часу, на жаль, зникають. Всі ці брами, двері, спижеві клямки і колодки, зберігають такий запас міцності у своїй досконалості, що навіть численні нарости сучасності, як то шпарини, потворні фарби, недолугі пружини та побиті скельця – не можуть затьмарити їхню справжню красу.

 

Двері і справді вхідні, з двох половинок, розташовані у Львові, але ведуть до спальні київської квартири. Ви також помітили, що двері всього одні, другі – просто відображення в дзеркалі, тому відмінностей в них знайти неможна.

 

Зробили ми їх кілька років тому, коли випало займатися оздобленням однієї квартири у Києві. Коли дійшли до вибору дверей, дуже захотілося запропонувати щось оригінальне і, водночас, не надто складне і дороге. На думку спав такий прийом як «шутка» або «обманка». Відповідно, ручки справжні, несправжні самі двері.

 

Це було дуже приємне завдання – прогулюватися середмістям Львова, фотографувати старовинні двері, і потаємно заздрити його мешканцям, які можуть заходити в них щодня. Одне з тих зображень ми вибрали для нанесення на полотно міжкімнатних дверей. Спочатку виготовили макет під розмір дверей, зображення свідомо не прикрашали і не зачищали – всі ці недосконалості і сліди часу на них залишилися. Ну і сама технологія надзвичайно проста – купуєте білі фінські гладкі фарбовані двері і везете їх до типографії, там їх закладають в гігантський принтер і наносять малюнок прямо на двері. Лиштву я сама фарбувала двошаровими фарбами – перший світлий шар основа, зверху наносять другий темний колір і на очах він розтріскуюється, утворюючи ілюзію «потертості» та старовини. Здається, вийшло непогано, всі задоволені.

[Валерий Валентинович]

Я переміг. 8-)

Вулиця/спальня - не так важливо. Головне, що не помилився. А навіщо ручку домалювали?

[sopilka]

Валерію Валентиновичу, звичайно ж Ви перемогли. Але ми нічого не домальовували - двері саме такі, якими ми їх сфотографували на вулиці, десь поблизу площі Ринок.

 

Цікаво було б зробити у Львові такий квест в пошуках старовинних дверей, додати в завдання якісь історичні факти, або історію створення цих будинків. Я б в такому із задоволенням взяла участь. А може щось таке вже було або планується.

 

А можливо, цим дверям пощастило і їх вже відреставрували. Кілька років тому, ми були свідками публічної реставрації старовинної брами на Катедральній площі. Сиділи зранку на терасі кав’ярні, насолоджувалися кавою і тістечками, а в кількох метрах від нас провадили столярні роботи. Виглядало це так: якійсь німець давав вказівки нашим хлопцям, а вони ретельно все вичищали, підпасовували, щось змащували - дуже цікаво все відбувалося. Тоді ми це не зазняли, але в інтернеті я згадку про ці події знайшла і кілька фотографій. Виявляється, був такий спільний україно-німецький проект з відновлення старовинних брам і дверей Львова та навчання місцевих майстрів. Принаймні декілька з таких майстер-класів відбувалося прямо на вулицях, щоб мешканці і гості міста могли це бачити. Львів’яни напевно більше про це можуть розказати.

 

Кому з поціновувачів старожитностей цікаво, на сайті однієї львівської реставраційної майстерні знайшла декілька відеороликів про відновлення старовинних брам, дверей та вікон та про цей проект у Львові.

(ссылка устарела)

[sopilka]

Приємно спостерігати, як з приходом весни форумці починають братися до роботи. Ви помітили скільки історій пробудилося після зимової сплячки? Одні відновлюють будівельні роботи після вимушеної перерви, а інші починають нові грандіозні проекти. Від душі бажаю всім успіхів, натхнення, легкої будови, захоплення від процесу та задоволення від результатів!

 

Ми не виняток – садиба «Гори димлять» відчинила двері для власних господарів. Вітання з гір – вони прекрасні. Навіть в міжсезоння такі самі гарні, як і завжди. На щастя, нічого не змінилося. Тільки роботи додалося.

 

А ще шкода, що будівельну виставку довелося пропустити.

[sopilka]

Буду дуже вдячний, якщо будете інформувати мене про перевірених майстрів.

 

На жаль, на превеликий жаль, майстрів з Коломиї я Вам рекомендувати не зможу. От вже мені ті цісарські майстри. Проблеми з опаленням у нас є, відносно невеликі, але є. В декількох місцях (крани, з'єднання) підтікала рідина. Радіатори цілі, труби, на щастя, також. Але сама система недосконала, кілька радіаторів залишаються холодними, як ми їх не качали – не допомагає. Швидше за все будемо більшу частину переробляти влітку. А загалом, гріє дуже добре. Правда, трохи нерівномірно – на другому поверсі жарко (+25), на першому прохолодно, у верхньому санвузлі, наприклад, вчора +34 наміряли. Просто хамам якійсь.

 

Така різниця з температурою, очевидно, не тільки з опаленням пов'язана, перший поверх у нас гірше утеплений, підлога зовсім без утеплення, тільки два шари дошок: чорнова+лаги+чистова. І тамбура у нас немає, місця для нього особливо не було. Трохи злегковажили. Це все я до помилок, які раджу не повторювати, записую. Але вони є наслідком однієї великої помилки - відсутності проекту і відповідних розрахунків.

 

Про нашу систему я згодом у подробицях напишу, можливо щось підкажете. А тим часом, треба нам на основний форум йти і про опалення все з початку читати.

[sopilka]

Cніг зійшов, а сміття залишилося. Фотографуєш джерела, потічки, а ракурс такий вибираєш, щоб пластикові пляшки в кадр не потрапили. Сміття в Карпатах, і не тільки в Карпатах, велика проблема. Минулого року нам зауваження зробили, що ми свою фасадну частину після зими не прибрали, виявилося, що за нас це зробили місцеві школярі. Цього року ми самі все перевірили – ніби не багато, а коли прибирати почали – мішок назбирався. І наше побутове сміття теж проблема, його ж кудись дівати треба. Максимально все сортуємо і вивозимо самі подалі з гір. Щоб простіше це робити було, зробили з дітьми таку просту і наочну систему сортування: що гниє – закопуємо, що горить – палимо, пластик – вивозимо. Співвідношення приблизно таке: 25%-25%-50%. Пластика і пакетів, на жаль, найбільше. Чули, що сміттєзвалище десь прямо у горах є. Просто звозять все і кадають у прірву.

[sopilka]

Якщо довкола під іншим кутом зору поглянути, справді, японські мотиви можна помітити.

[fitan]

Чудова розповідь. Гарний будинок. Чудовий Буковець. Кожне літо відпочиваємо в Криворівні. Буду шукати щось подібне для заняття на пенсії.

[sopilka]

Дякую. Криворівня таке унікальне місце – гарний вибір. Я весь час думаю, чи вона така знаменита, бо стільки відомих людей тут жили, чи, навпаки, всі вони сюди тягнулися, бо щось неповторне в цих місцях відчували?

 

 

Нещодавно вирішили відвідати музей у Криворівні. Зібралися в гості до Параски Плитки-Горицвіт. Тим, хто бував на Гуцульщині, її імя добре знайоме, але для широкого загалу Параска Плитка-Горицівіт мало відома. Кілька років тому у Києві, випадково натрапила на виставку її книжок та картин, здається у літературному музеї. Але це було ще до будівництва, і тоді вона у мене якось не асоціювалася з Криворівнею і з нашим сусідством. На цій виставці були представлені її рукописні книжки та величезна кількість малюнків та картин, переважно в стилі народного наїву та на релігійну тематику. Пригадую, книжки мене здивували, дуже різні - з віршами, з оповіданнями, всі написані власноруч, переплетені власноруч, у твердих саморобних палітурках, і такі товсті понад 500 сторінок, як цілі енциклопедії. Але тоді я, звичайно, всієї глибини її історії не зрозуміла. А коли вже тут в горах на згадку про неї натрапила, та ще й в Криворівні, захотілося більше дізнатися про її життя.

 

Інші музеї у Криворівні при дорозі стоять, їх легко занайти, а цей щось не видно. Зупиняємося, питаємо, як до музею Плитки-Горицвіт проїхати? Це вам вгору треба – скільки зможете проїдете, а далі пішки трохи... Ми вже знаємо, що «трохи» за гуцульськими мірками не менше кілометра-півтора означає. Справді, далеко ми не заїхали, машину залишили і пішки.

 

Дорога все вгору і вгору, вздовж неї такий струмок чималенький бурлить. Діти довкола нього так і в’ються. Переходимо місток (див. фото уважно), а місток не простий, а щойно складений, підсилений. А це що означає? Це означає, що попередній «вода забрала». Далі знов «дорога» (див.фото), а люди нею щодня ходять…Так потихеньку добралися до Параскиної хати. Впізнала я її відразу, з двох причин – по-перше, вище вже нічого немає, тільки небо. По-друге, дуже вона вирізняється з-поміж інших, така маленька, мальовнича, я б навіть сказала, казкова, якби всієї гіркоти її життя не знала. І поряд неї ніякого натяку на господарство, навіть колишнє, немає. Господарством Параска не займалася, не мала часу на такі речі.

 

Сьогодні Параску Плитку-Горицвіт вважають своєрідним жіночим символом Криворівні, а як на мене, не тільки Криворівні, але й всього гуцульського краю. Жіноча доля в горах це особлива тема, жінки тут завжди на других ролях, а роботи на їхніх плечах – не позаздриш. Якщо чоловік філософ – звісна річ – мудрець карпатський, а якщо жінка – в кращому випадку дивачка, а в гіршому, такий виклик традиції взагалі не прощають. Але погляд у Плитки-Горицвіт не з лякливих. Потреба у творчості у неї була настільки сильною, що затьмарила всі інші буденні речі. Є таке життєве кредо – якщо можеш не робити – не роби. А вона не могла.

 

Музей відчиняють на вимогу, тільки коли відвідувачі приходять. Так склалося, що жінка, яка ключі від нього має і поруч живе, в той час якраз була внизу у долині, а підніматися їй хвилин 30-40 треба було, ми подумали, а раптом у неї якісь справи або плани були, а тут ми зі своїм візитом – і турбувати її не стали. Походили довкола, позаглядали. Дві маленькі іграшкові кімнатки можна було розгледіти і крізь віконце. Я побачила книжки, її власні і не тільки, скульптури, витинанки і …друкарську машинку.

 

Доля її була дуже непроста - потреба у навчанні, тяга до знань, натомість, обернулася невільницькою працею у Німеччині під час війни, згодом активна участь у підпільній боротьбі УПА (зв’язкова Ластівка), за це 10 років таборів у Сибіру та Казахстані, з них 5 на милицях, з обмороженими ногами. Ми, здається, до тієї жорстокості вже так звикли, що «10 роками таборів» вже нікого і не здивуєш, так спокійно зараз про це говорять. Й після повернення, можна припустити, її життя не мед було. Але вона не здалася, хатку цю сама собі обладнала, організувала в селі народний хор, записувала пісні, перекази. Також ми дізналася, що Параска захоплювалася фотографією, і, щоб зібрати гроші на придбання фотоапарата та проявочного обладнання ходила на роботу щодня долаючи 27 кілометрів. Коли вона його купила, роботу кинула, а сама стала першим фотодокументалістом, етнографом Криворівні, помагала людям у селі, з того і жила. Сама писала і видавала свої рукописні книжки, кожну в єдиному примірнику. Кажуть, у Криворівні ледь не у кожній хаті була книжечка подарована Плиткою-Горицвіт. Коли не мала паперу, писала на обгортках, холсти робила з клаптиків тканин зі старого одягу, чимось сусіди підтримували. Згодом вона зовсім усамітнилася, виконувала свою обітницю прославляти Бога. Останні роки провела у страшній нужді та майже повній сліпоті.

 

Я стояла біля її хатки приголомшена - пригадала музей в центрі Києва, велику залу з блискучим паркетом, заповнену її книжками і картинами. Вони були абсолютно достойним експонатами. Мені не вірилося, що все це могло зберігатися тут у хатинці, яка не опалюється, навіть не вірилося, як воно могло все тут вміститися. Напевно, найцінніші примірники все-таки перебувають в іншому місці – не знаю. А з іншого боку, тільки тут і має бути її музей, тільки в тому місці де вона жила і все це створила, інакше, повною мірою її не збагнути.

 

Так мене історія її життя і відданості своєму покликанню зачепила. В музей ми не втрапили, а діти цього ніби і не помітили – біжать собі вниз вздовж струмка, веселяться, камінці у воду кидають. І врешті-решт, запитують, так хто ж така та «Параска-Плитка-Горицвіт»? Навіть і пояснити не знаю як…Іду, мовчу, а собі думаю, наступного разу пояснемо, коли знов сюди піднімемося. Вже з ключами.

 

Зрештою нам і так дуже багато чого стало зрозуміло, один шлях на гору чого вартий. Може ця дорога і є музей її пам’яті?

[make_evchanin]

Просто звозять все і кадають у прірву.

 

Так і є - це їх гуцульська традиція. Мої сусіди скидають все в річку - пластик, пляшки, будівельне сміття. Це в них називається - укріплювати річку. Я не знаю як на це впливати... Бо гуцули мабуть найконсервативніша частина українства. Впевнений, що відсутність форелі - заслуга в першу чергу саме гуцулів, а не якогось глобального засмічення промисловістю чи щось таке..

 

Але, до речі, сьогодні проїжджав Дніпропетровськ, й бачив точно такий же підхід до утилізації сміття в приватному секторі.

[Tатьяна]

Чули, що сміттєзвалище десь прямо у горах є. Просто звозять все і кадають у прірву.

Видели мы этот ужас. По дороге из Верховины на Ворохту на повороте справа в лесу. Правда, года два назад вроде бы что-то вывозили оттуда.

[Белая Рысь]

Мені здається, це зовсім не регіональна особливість, а сучасне падіння культурного рівня нації взагалі. Гуцули ближче до європейської культури, але й вони переймають цю рису: після мене -- хоч потоп. Утім те, що робиться біля Києва, скажімо, в наших Осокорках поблизу метро Славутич, -- це взагалі гетто, як хтось написав...

[make_evchanin]

Мені здається, це зовсім не регіональна особливість, а сучасне падіння культурного рівня нації взагалі. Гуцули ближче до європейської культури, але й вони переймають цю рису: після мене -- хоч потоп. Утім те, що робиться біля Києва, скажімо, в наших Осокорках поблизу метро Славутич, -- це взагалі гетто, як хтось написав...

 

Раніше сміття було іншої якості - скло, будівельні матеріали використовували на 100%, все інше спалювалося або згнивало. Зараз пластик і багато всякого неорганічного сміття. А традиція та ж сама - все в річку.

[Komaha]

Сопілка, класно пишете, захоплює! Сподіваюся, колись матиму достатньо часу, щоб всю тему посмакувати з філіжанкою кави.

 

захотілося в карпати

захотілося перечтати ефем галичина

захотілося більше забивати на технічні нюанси в будівництві

 

...і подумалося, коли ж наша будова з захоплюючої пригоди перетворилася на втомлюючу рутину?

 

а Вам - так тримати!

[sopilka]

Так і є - це їх гуцульська традиція. Мої сусіди скидають все в річку - пластик, пляшки, будівельне сміття. Це в них називається - укріплювати річку. Я не знаю як на це впливати... Бо гуцули мабуть найконсервативніша частина українства. Впевнений, що відсутність форелі - заслуга в першу чергу саме гуцулів, а не якогось глобального засмічення промисловістю чи щось таке..

 

Але, до речі, сьогодні проїжджав Дніпропетровськ, й бачив точно такий же підхід до утилізації сміття в приватному секторі.

 

Проблема дуже серйозна. Та й у Києві не набагато краще - люди примудряються навіть з вікон сміття викидати. Просто в горах це все як на долоні видно. Починати, звичайно, треба з себе, але самі селяни і сільради з цією проблемою впоратися не можуть. Зараз сміття в мішки збирають і виставляють в певних місцях вздовж дороги, а машина збирає. Але з гір воно все одно нікуди не дівається – напевно, десь там все в прірву і висипають «централізовано». Щось робити все одно треба, можливо, якісь екологічні організації залучити з просвітницькими акціями?

 

А у Дніпропетровську сортують?

 

Добавлено через 10 минут

Сопілка, класно пишете, захоплює! Сподіваюся, колись матиму достатньо часу, щоб всю тему посмакувати з філіжанкою кави.

 

захотілося в карпати

захотілося перечтати ефем галичина

захотілося більше забивати на технічні нюанси в будівництві

 

...і подумалося, коли ж наша будова з захоплюючої пригоди перетворилася на втомлюючу рутину?

 

а Вам - так тримати!

 

Комашко, дуже дякую, приємно, що Вам приємно.

 

У Вас такий гарний будиночок виходить, і плитка така незвичайна - не нарікайте. Перепочиньте собі з кавою і книжкою, але на всі технічні вимоги «вважай подвійно»! Нам будова не набридла, бо ми на ній, практично, і не були. А коли були – взагалі не вірилося що це все якось зробилося, тож раділи і з того що маємо. З багатьох недосконалостей не переймаюся, але ж у нас така хата і в такому місці, що має бути трохи «пошарпаною». А є ж речі принципові – міцність, надійність, безпека, комунікації, тут помилки неприпустимі. Ми за свою необачність згодом подвійну ціну заплатили – переробляли електрику, з опаленням не з першого разу все склалося, повністю перескладали перестінки з гіпсокартону, утеплення варто було посилити. А все ж це можна було розрахувати і передбачити…

 

Якщо б колись знов будували – все б робили як книжка (форум) пише.

 

Вам успіхів, часу і натхнення;)

[sopilka]

А відпочивати завжди добре. Особливо дітям і собакам…

[Белая Рысь]

Це Ваш песик? Чи сусідський?

[sopilka]

Раз приїхали ми, коли ще сходів не було, кажу хлопцям, що ж ви досі стіни не зачистили і не пофарбували? «Не можемо, ми ж по них ходимо!» Й справді, дуже вправно вони вертикально по всьому будинку пересувалися, ніби павучки.

 

Сходи - річ особлива. Коли вони є, вважай будинок готовий. Для сходів у нас було дуже мало місця. І зверху і знизу. На другому поверсі через двері до кімнат, а на першому, через вузький коридор. Міряли, крутили – втулили як змогли, щоб і не надто круті, і не надто вузькі. Балясини з ясеня замовили на місці без нас. А зі смерековими сходинками дивна історія вийшла: нам виявилося простіше і дешевше купити їх в Епіцентрі у Києві і привезти на гору, ніж в горах замовити, хоча саме в горах вони і виготовлені. Сходи зібрав місцевий майстер, загалом ми були задоволені – вони такими легкими виглядали, але потім конструкція «краш-тест» не витримала, край сходинки непередбачено обломився, та ще й під гостями. Тоді столяр виточив під кожну сходинку додаткові фігурні підпори - тепер тримає добре. На малюнках все видно, тільки фото всі святкові, а не робочі. Це тому, що ми «на будову, як на свято».

 

Спочатку думали, що сходи у нас будуть якісь дуже особливі та оригінальні, але дизайн вийшов досить стандартний, майже як у всіх в цих краях. Менше з тим, нам підходить. Тепер під ними наш песик любить сидіти.

 

Посередині східців

Мар’яна Савка

 

На сходах

Посередині

Є сходинка, де я

Сиджу собі і думаю:

Ця сходинка – моя.

На півдорозі сходинка –

Не знизу, не згори.

Як гарно тут проводити

І ранки, й вечори.

Змінено 6 квітня 2012 користувачем sopilka

[sopilka]

Мій добрий друг колись назвав ці три речі головними ознаками цивілізації. Інтеренет штука не хитра, поклав модем в кишеню – і завжди на зв’язку. А от каналізацію на горі зробити – непросте завдання. На жаль, нам доводилося бачити будинки, господарі яких особливо цим питанням не переймалися, а каналізаційну трубу виводили неподалік від річки, без всяких септиків, додаткових зусиль та витрат.

 

Ми намагалися поставитися до цього відповідально, для відводу каналізаційних стоків встановили три септики. Добре, що площа та ухил ділянки дозволяє це зробити, та й річки, на щастя, поблизу немає. Перші два зацементовані та гідроізольовані, а третій з дренажним дном та виведеною трубою на дренажне поле. Зробити це було дуже непросто, схиляю голову перед нашими майстрами, які доклали неймовірних зусиль, щоб затягнути бетонні кільця кіньми на гору, вигризти ці глибокі ями та траншеї, встановили їх та ще й змусили всю цю систему працювати. Наявність всіх зручностей в домі дотепер дивує і втішає мене не менше ніж доступ до безпроводового зв’зку з цілим світом.

[sopilka]

Найбільша наша радість полягає в тім, що вся система водопостачання працює механічно, без прив’язки до електрики, на яку на перевалі покладатися не можна. Вода із закопаного та утепленого водозбірника, що розташований набагато вище від будинку, потрапляє в дім і цього тиску достатньо для хорошого напору води навіть на другому поверсі. Щоб розмістити все необхідне у санвузлах вираховували кожен сантиметр, їх довелося розташувати в колишньому коридорі. Всю сантехніку купували за принципом – найменша ціна, відповідний розмір та проста форма. Труби утеплені та сховані в стіни. Нас застерігали, щоб пустили труби зверху, легше ремонтувати «коли що», але дуже не хотілося. Ці приміщення дуже добре утеплені, може навіть занадто. На другому поверсі температура така, що не тільки підлога, але й стіни теплі вийшли. На першому трохи прохолодніше, але теж дуже комфортно – дерев’яна підлога тепла і приємна на дотик босоніж. Нашим львівським майстром, який все це зібрав ми супер-задоволені і можемо всім рекомендувати. Вся система при потребі благополучно спускається та швидко запускається. Плитка у всьому будинку однакова, однотонна з легким рельєфним декором, вона для підлоги, али ми її і на стіни поклали. До того ж українського виробництва і досить бюджетна (Cersanit).

Змінено 7 квітня 2012 користувачем sopilka

[Al_Capone]

Зробити це було дуже непросто, схиляю голову перед нашими майстрами, які доклали неймовірних зусиль, щоб затягнути бетонні кільця кіньми на гору, вигризти ці глибокі ями та траншеї, встановили їх та ще й змусили всю цю систему працювати.

Скажите, траншея для канализационной трубы, на какую глубину выкопана? Не замерзнет ли она зимой?