sopilka

Приємно спостерігати, як з приходом весни форумці починають братися до роботи. Ви помітили скільки історій пробудилося після зимової сплячки? Одні відновлюють будівельні роботи після вимушеної перерви, а інші починають нові грандіозні проекти. Від душі бажаю всім успіхів, натхнення, легкої будови, захоплення від процесу та задоволення від результатів! Ми не виняток – садиба «Гори димлять» відчинила двері для власних господарів. Вітання з гір – вони прекрасні. Навіть в міжсезоння такі самі гарні, як і завжди. На щастя, нічого не змінилося. Тільки роботи додалося. А ще шкода, що будівельну виставку довелося пропустити.

Валерію Валентиновичу, звичайно ж Ви перемогли. Але ми нічого не домальовували - двері саме такі, якими ми їх сфотографували на вулиці, десь поблизу площі Ринок. Цікаво було б зробити у Львові такий квест в пошуках старовинних дверей, додати в завдання якісь історичні факти, або історію створення цих будинків. Я б в такому із задоволенням взяла участь. А може щось таке вже було або планується. А можливо, цим дверям пощастило і їх вже відреставрували. Кілька років тому, ми були свідками публічної реставрації старовинної брами на Катедральній площі. Сиділи зранку на терасі кав’ярні, насолоджувалися кавою і тістечками, а в кількох метрах від нас провадили столярні роботи. Виглядало це так: якійсь німець давав вказівки нашим хлопцям, а вони ретельно все вичищали, підпасовували, щось змащували - дуже цікаво все відбувалося. Тоді ми це не зазняли, але в інтернеті я згадку про ці події знайшла і кілька фотографій. Виявляється, був такий спільний україно-німецький проект з відновлення старовинних брам і дверей Львова та навчання місцевих майстрів. Принаймні декілька з таких майстер-класів відбувалося прямо на вулицях, щоб мешканці і гості міста могли це бачити. Львів’яни напевно більше про це можуть розказати. Кому з поціновувачів старожитностей цікаво, на сайті однієї львівської реставраційної майстерні знайшла декілька відеороликів про відновлення старовинних брам, дверей та вікон та про цей проект у Львові. (ссылка устарела)

Справді, раніше ночі ніяк не виходить. Напевно, ті хто встигнув роздивитися попередню фотографію, вже здогадалися, що двері навіяні старовинним духом та красою Львова. Не знаю, чи пропонують львів’яни своїм гостям екскурсії містом від «дверей до дверей», але впевнена, що не я одна зачарована цими унікальними витворами, все ще присутніми у місті, які, з плином часу, на жаль, зникають. Всі ці брами, двері, спижеві клямки і колодки, зберігають такий запас міцності у своїй досконалості, що навіть численні нарости сучасності, як то шпарини, потворні фарби, недолугі пружини та побиті скельця – не можуть затьмарити їхню справжню красу. Двері і справді вхідні, з двох половинок, розташовані у Львові, але ведуть до спальні київської квартири. Ви також помітили, що двері всього одні, другі – просто відображення в дзеркалі, тому відмінностей в них знайти неможна. Зробили ми їх кілька років тому, коли випало займатися оздобленням однієї квартири у Києві. Коли дійшли до вибору дверей, дуже захотілося запропонувати щось оригінальне і, водночас, не надто складне і дороге. На думку спав такий прийом як «шутка» або «обманка». Відповідно, ручки справжні, несправжні самі двері. Це було дуже приємне завдання – прогулюватися середмістям Львова, фотографувати старовинні двері, і потаємно заздрити його мешканцям, які можуть заходити в них щодня. Одне з тих зображень ми вибрали для нанесення на полотно міжкімнатних дверей. Спочатку виготовили макет під розмір дверей, зображення свідомо не прикрашали і не зачищали – всі ці недосконалості і сліди часу на них залишилися. Ну і сама технологія надзвичайно проста – купуєте білі фінські гладкі фарбовані двері і везете їх до типографії, там їх закладають в гігантський принтер і наносять малюнок прямо на двері. Лиштву я сама фарбувала двошаровими фарбами – перший світлий шар основа, зверху наносять другий темний колір і на очах він розтріскуюється, утворюючи ілюзію «потертості» та старовини. Здається, вийшло непогано, всі задоволені.

Це справді є проблемою для тих, хто розуміє, наскільки це важливо для самовизначення і подальшого поступу нашої країни, а також для тих, кому це болить. Ця проблема справді виникає, коли її перекручують, штучно підсилюють та роздмухують щоразу напередодні виборів. Але у моїх дітей жодних проблем у спілкуванні немає. Давайте краще до дверей перейдемо…;) Добавлено через 4 минуты Дякую за відповідь, як знаток, яка перша надала відповідь, Ви має отримати від мене – заохочувальний приз!

Запитання від телеглядачів команді знатоків Stroimdom. Поясніть, будь ласка, що це за двері?

Для моїх дітей, українська, безумовно, рідна, російську вони теж розуміють, щось читають, але користуються зрідка. В школі більшість дітей говорять російською, дуже часто на російську під час перерв переходять і вчителі. Україномовних 2-3 дитини в класі, не більше. Насправді, я не знаю, як вони при цьому почуваються, проте, мені здається, що вони навіть мають певні «конкурентні переваги» від впевненого володіння українською. Мабуть, інколи і переходять на російську у спілкуванні з однокласниками, але це наші реалії – російську вони будуть знати в будь-якому разі, і українську, сподіваюся, ніколи не забудуть. Мене навіть більше хвилює не якою мовою частіше в школі спілкуються, а сама культура спілкування. Українська культура, як на мій погляд, досить примітивно подається, а з російського культурного контексту Україна теж давно випала – тому цей «культурний вакуум» є найбільшою проблемою. Щодо мене, Ви, як завжди, все бачите наскрізь. Справді, я виросла в російськомовному середовищі і на російській культурі, мій перехід на українську – цілком свідомий, мені пощастило – потрапила в хорошу компанію. Але це речі дуже тонкі та індивідуальні, якби мене хтось силою до цього схиляв, швидше за все виник би спротив. Наприклад, зі своїми батьками я розмовляю російською, для мене це природньо, а вони з моїми дітьми – українською. Я для себе Україну весь час відкриваю, мені особисто, це дуже цікаво, а ще цікавіше - дітям передати, це все-таки їхнє коріння. Без цього усвідомлення ми вперед, навряд чи, швидко просунемося. На мою думку зробити це можна тільки через позитив, через любов і взаємоповагу, через найкращі приклади: найкращі книжки, найкращі культурні явища і сучасні наші досягнення, цікаві історичні розвідки, повірте, їх не мало. Є ще один дуже добрий перевірений рецепт для «Схід і Захід Разом», наприклад, дівчина з Коломиї, а хлопець з Донецька або навпаки. На цій оптимістичні ноті, пропоную зупинитися, оскільки розмірковувати на цю непросту тему можна безкінечно, а лід все-таки дуже тонкий… Добавлено через 7 минут Дуже дякую. Здається, проблем і справді немає.

Щоб вже і про книжки і про переклади скінчити, кілька слів про львівське поетичне Товариство Усамітнених Графоманок (ТУГА) - мабуть, вони жартома так себе назвали. Так от, однією з його учасниць була Мар’яна САВКА, нині засновниця і редактор дитячого «Видавництва Старого Лева». Хто ще не зустрічав, запам’ятайте це ім’я – кращої дитячої поезії ніж пише Мар’яна САВКА, як на мене, немає. Одна з її перших книжок, яку не можна пропустити - збірка віршів для дітей «Чи є в бабуїна бабуся?», якщо у вашому місті немає, замовляйте поштою – не пошкодуєте! А тут я її вирішила згадати тому, що вона дуже вдало переклала один дуже хороший дитячий вірш про молоко, а молоко – це те, що ми понад усе любимо в горах. Російською ми «Балладу о королевском бутерброде» знали у перекладі того ж Маршака, і мультик бачили. Автор оригінального тексту Алан Мілн (той, що Віні-Пух). Я от думаю, чи це не занадто, якщо я і той і той тут повністю наведу (вже точно востаннє, бо далі ж про опалення почнеться). Було цікаво їх порівнювати – і кожна мама на свій смак вибере. І тематично майже дотично, і фотографія нашого Діда є, де він такий незвично радісний вийшов – ви тільки на цю траву у нього під ногами подивіться! А молоко з неї яке уявляєте? А масло? Баллада о королевском бутерброде Алан Александр Милн. Перевод С. Маршака Король его величество Просил ее величество, Чтобы ее величество Спросила у молочницы: Нельзя ль доставить масла На завтрак королю. Придворная молочница Сказала: - Разумеется: Схожу, скажу корове Покуда я не сплю! - Придворная молочница Пошла к своей корове И говорит корове, Лежащей на полу: - Велели их величества Известное количество Отборнейшего масла Доставить к их столу! - Ленивая корова ответила спросонья: - Скажите их величествам, Что нынче очень многие Двуногие, безрогие Предпочитают мармелад, А также пастилу!.. Придворная молочница Сказала: - Вы подумайте! - И тут же королеве Представила доклад: - Сто раз прошу прощения За это предложение, Но если вы намажете На тонкий ломтик хлеба Фруктовый мармелад, - Король его величество, Наверно, будет рад! - Тотчас же королева Пошла к его величеству И, будто между прочим, Сказала невпопад: - Ах да, мой друг, по поводу Обещанного масла... Хотите ли попробовать На завтрак мармелад? Король ответил: - Глупости! - Король сказал: - О, боже мой!! - Король вздохнул: - О, Господи! - И снова лег в кровать. - Еще никто, - Сказал он, - - Никто меня на свете Не называл капризным. Просил я только масла На завтрак мне подать! - На это королева сказала: - Ну конечно!.. - И тут же приказала Молочницу позвать. Придворная молочница Сказала: - Ну, конечно! - И тут же побежала В коровий хлев опять. Придворная корова Сказала: - В чем же дело? Я ничего дурного Сказать вам не хотела. Возьмите простокваши, И молока для каши, И сливочного масла Могу вам тоже дать! - Придворная молочница Сказала: - Благодарствуйте! - И масло на подносе Послала королю. Король воскликнул: - Масло! Отличнейшее масло! Прекраснейшее масло! Я так его люблю! - Никто, никто, - сказал он И вылез из кровати, - Никто, никто, - сказал он, Спускаясь вниз в халате, - Никто, никто, - сказал он, Намылив руки мылом, - Никто, никто, - сказал он, Съезжая по перилам, - Никто не скажет, будто я Тиран и сумасброд, За то, что к чаю я люблю Хороший бутерброд. Королівська канапка переклад Мар’яни Савки (збірка віршів Алана Мілна «Ходіть зі мною!» видавництва «Periskop») Король королеві шепнув: «Спитай-но в доярки, ану, Чи королівська корова напасла Мені на канапку хоч грудочку масла? Доярка сказала «Овва! Тоді я біжу до хліва – Треба корову про масло спитати, Поки вона не поклалася спати. Раз масла король захотів Побігла доярка у хлів, Де королівська корова дрімала, Й корові наказ короля проказала. Корова сказала: «Я сплю. Перекажи королю: Змінились часи, і тепер у народі Джем-мармелад, а не масло у моді». Доярка зітхнула: «Дива! Певно, корова права». Й побігла мерщій у високі палати – Щоб ЇЇ Милості все розказати. «Ваше величносте, от, Кажуть корова й народ, Джемом солодким канапку мастити – То, безумовно, і смачно, і сито». Король королеві гукнув: «Де моє масельце, ну?» І Королева завела розмову «Любий, доярка, народ і корова Кажуть, що джем-мармелад, Краще за масло стократ. Змінились часи, і тепер у народі Джемом мастити канапку у моді». Зойкнув король: «Маячня! Бідна корона моя!» І заридав із досади: «Ой-леле! Що вона меле, ну що вона меле? От розпустились – біда! Я ж не якийсь вереда. Що мені з того, що зараз у моді? Хочу я грудочку масла! І годі!» «О, не хвилюйтесь ви так – Масло чудове на смак», – Каже йому королева і шпарко Йде до доярки, а далі доярка Вже до корови бігом. «Буде вам глек з молоком! Буде вам масло! – каже корова. – Я ж королю прислужитись готова». І от королева несе На срібнім тарелі усе – На скибочці хліба грудочку масла. Король королеву цілує «Прекрасно! Люба, я був вереда, та молоко – не вода, А масло – як сонце. Щоб сонце не згасло, На хліб треба класти хоч грудочку масла!

Даремно я Пушкіна згадала…Нікого не хотіла образити. Моїм дітям якраз українською легше читати. Наголос у мене був саме на якості прерклада (особливо поезії), а не на самому факті переклада. Ви праві, головне, щоб читали. Я це з власної київської «дзвіниці» сказала – дорослі ж у нас тут майже всі двомовні, а правду кажучи, російськомовні. Російську літературу, звичайно, мої діти читають російською. А зарубіжних авторів ми намагаємося вже в українських перекладах добирати, хоча всі ці книжки вже давно маємо російською. Але тут з такою проблемою стикнулися – трапляються просто жахливі сучасні переклади класичної дитячої зарубіжної літератури. Тобто, видають зараз багато, але вибирати потрібно дуже ретельно, хоч погортати її, кілька сторінок прочитати. Це, швидше за все, проблема відсутності самоконтролю з боку видавництв до якості власної продукції та низький рівень вимог до друкованої книжки. У таких випадках старі радянські російські переклади набагато виграють. Загалом, дитячу книжку треба дуже уважно добирати - будь якою мовою. Але чим більше видають, тим більше вибір, тим більше шансів, що книжки ставатимуть якіснішими. Видавництво АБАБАГАЛАМАГА було піонером, але зараз, на щастя, вже з’явилися й інші, дуже хороші видавництва: «Прудкий равлик», «Periskop», «Видавництво Старого Лева», «Грані-Т» і «Свічадо» в тому числі, і багато інших, напевно, не всі знаю.

Це точно про нас, точніше про наші двері. Спочатку ми почали шукати місцевих майстрів, благо у селі столярів багато – у кожній другій хаті. Походили, подивилися, почали пояснювати, що б нам хотілося. А вимога у нас одна – зробити нам абсолютно прості двері, без прикрас – прості і примітивні. Підхожу до старої стайні, показую на двері, такі вони мають бути. А мені або не вірять, або не розуміють, пропонують якісь фільонки, різблення, скло вставити. І ціна відповідна, ніби за матеріалом до Києва поїдуть, а не у сусідній ліс підуть. Подумали ми і згадали, що у Чернівцях наш добрий знайомий має своє виробництво і дуже гарні двері-вікна дерев’яні робить. Правда, такі прості речі вони теж до того часу не робили, але для нас зробили виняток. Двері зроблені зі смереки, м’які волокна вичищені щіткою, щоб дістатися природної фактури, потім обпалені, щоб зробити їх темними, а вже потім полаковані в камері. Вхідні двері подвійної товщини. Вони і нам і їм так сподобалися, що тепер у них ця модель додалася до «товарної лінійки». Я думаю, попит має бути. А на місцевих хлопців та сусідів нові двері враження абсолютно не справили. «Так це ж такі можна і самим зробити!». Одним словом – звичайна стайня. А як на мене, двері це найкраще, що нам вдалося зробити в цій хаті. Вони вийшли саме такими, як ми собі уявляли, і дуже органічно до старої хати припасувалися, ніби там і були. Єдина проблема була, що майстри до нас на заміри не приїзджали, а ми все самі на схемі малювали і пояснювали. Десь, як зараз PRщики кажуть «недокомуницировали», а по-нашому – помилилися. Вийшло, що не всі двері відкривалися в ті сторони, які були заплановані. Ліві двері справа – краще і не скажеш. Але нас це не засмутило: деякі ми встановили «навиворіть» - те, що мало бути тильною стороною, стало фасадною, а деякі перевернули догори дригом і поміняли завіси та дверні ручки. Так навіть краще. А тепер про дитячу книжку, а точніше про дитячу поезію. Однією з перших книжок, які видало видавництво Івана Малковича «АБАБАГАЛАМАГА» (зайдіть на сайт - діткам сподобається: (ссылка устарела)) - була збірка дитячої поезії «Улюблені вірші» (згодом «Улюблені вірші-2»). Було це років 12-14 тому, тож для більшості україномовних батьків вона добре відома (якщо вже на форумі Пан Коцький є!), але все одно розкажу, для тих, хто щойно починає діткам читати. Так от, у ній він зібрав найкращі українські вірші, а також багато зарубіжної поезії у гарному українському перекладі. Це були часи, коли якісних дитячих українських книжок було зовсім мало, тож він так пояснив свою ідею: вірші, які дітям читають у дитинстві і які вони потім пам’ятають у дорослому віці – є певним спільним кодом, паролем на все життя, який згодом об’єднує націю. Буває так, що людина каже кілька рядків зі знайомого тобі дитячого віршика, і ти відразу розумієш що маєш з нею щось спільне – дуже цінне для тебе спільне – спільну історію, спільне дитинство. Тепер, коли я бачу, що вже підростає покоління дітей, які виросли на цій книжці, я розумію, що він був правий. Тому, читайте діткам українські вірші, і ми ще встигнемо побачити як розквітне Україна. Як багато хто з нас, я виросла на російській/радянській дитячий поезії і досі її дуже люблю. Мені здається дивним, коли Пушкіна намагаються викладати в українських перекладах, як на мене, не дуже вдалих. Тому, я завжди за оригінали. Чим більше оригіналів, тим краще. Але інколи бувають випадки, коли вдалий переклад, а точніше переспів, стає окремим, дуже цінним твором. Всім нам з дитинства відомий вірш Самуїла Маршака «Человек рассеянный с улицы Бассейной», який у переспіві Івана Малковича став «Отакий роззява, ліві двері – справа!» саме такий приклад. До того ж, замість «город Ленинград», у ньому нашу Коломию згадують! Вірш довгий, ви його самі знайдете, я тільки кілька рядків напишу, до нашої будівельної теми дотичних: «Вибіг він аж на перон. Там – відчеплений вагон. Пан роззява в нього вліз, Сім валіз туди заніс, Примостився під вікном, І заснув солодким сном…. … Ще поспав. Аж сходить сонце. Знов поглянув у віконце. Бачить – знов стоїть вокзал, Здивувався і сказав: -Що за місто?..Це Болехів, Коломия чи Радехів? Чемний голос відповів: -То є славне місто Львів!.. Отакий роззява – Ліві двері – справа!»

Дякую. Ми в радіатори заливали якусь "Аляску", обіцяли, що до -25 має витримати. Воду ми теж всю завжди спускаємо. Коли після зими все ретельно роздивимося - відзвітую, чи зможу рекомендувати когось з Коломиї.

Скажіть, будь ласка, а що Ви в радіатори заливали? Потріскалися у місцях з’єднання? З приводу майстрів погоджуюся, зробити більш-менш технологічно складніші речі треба запрошувати когось здалека. Нам здавалося, що здалека, це з Коломиї, але й вони нам 100% наших очікувань не забезпечили. Можливо, якби ми на місці весь час були, можна було б якось втрутитися, щось підправити, уточнити, а так і їм, і нам ніби всліпу довелося працювати. Спочатку ми розраховували, що нам всю систему зберуть, але потім вирішили зупинитися лише на опаленні. Всю розводку і радіатори вони нам зробили, а запускати систему нам самим довелося, з пригодами, звичайно. Всі матеріали ми також у них закуповували, ціни, ніби, нормальні були, принаймні не дорожче ніж в Києві. У них в Коломиї спеціалізований магазин, якщо треба контакти, можу поділитися. Врешті-решт, на водопостачання, каналізацію, світло, санвузли і всі інші внутрішні роботи привезли своїх майстрів з Львівщини, які нам в Києві вже не раз допомагали і на яких ми могли повністю покластися. Все відразу веселіше пішло. У наступному сезоні (2011) з травня по липень весь будинок був закінчений, системи працювали, а нам лишалося лише про ландшафт та затишок дбати, і про гроші, звичайно. Як не крути, а професіонали це 90% успіху, а може й всі 99%. А коли базові побутові умови вже були готові, старший майстер привіз свою дружину з двома дітками. Тато працює, а родина при ньому відпочиває – для всіх ідеальне рішення. Отакий простий секрет нашого успіху. Мабуть, треба нашого майстра у список рекомендованих внести, щоправда, зараз він десь на Рубльовці працює. Але спочатку дочитаємо тему до кінця і подивимося всю його роботу.

Навіть той, хто і намагався б не помітити всю красу та самобутність Коломиї, не зміг би цього зробити. Надто вже вона вишукана та знаменита у порівнянні з іншими нашими РАЙцентрами. Коломия має особливу історію і дотепер зберегла незвичайний дух. Якщо зважати на матеріальний аспект, це звичайно багатий архітектурний спадок. Більшість історичних будівель, що збереглися до нашого часу, були збудовані саме в період австрійського панування, за часів так званої цісарської Коломиї, трохи менше – за часів польської влади. Проте, не менш вагомим є і культурний вплив Коломиї, що його можна прослідкувати і в Україні і за її межами, і тут на передній план вже виходить саме українська складова. Звичайно, відчуття власної значущості передалося і добре відчувається у поведінці та характері її мешканців. Чого тільки варті Коломийські дівчата, оспівані у піснях та казках. Пригадаємо пісню Братів Гадюкиних: «Дівчина з Коломиї, гарна та пишна, Ти з трамваю шестьорки неожидано вийшла. Ти вийшла як сонце з-за хмари, як із нирки виходи камінь, Ти зиму перетворила на квітень чи може травень!» А якщо ви вже встигли прочитати казочку Юрія Винничука «Пригоди одного поросятка», то згадаєте, що в ній йдеться про хвацького поросятка, яке стало таким знаменитим, що король Франції вирішив посватати за нього свою дочку. Свинтус, натомість, висунув умову, щоб наречена поїхала на його батьківщину – вивчила українську та навчилася деруни пекти. А сама вона така гарна була, «що відразу видно, або королівна французька, або дівка з Коломиї!» Дуже хотілося хоч невеличкий fleur нашої знаменитої столиці у себе на горі мати. Щоб якось ненав’язливо її вшанувати, зробили та почепили годинник з фотографіями старої Коломиї, як натяк на залізничний вокзал, з якого можна було вирушити до Відня, Будапешта чи Бухареста… З вашого дозволу, згодом, до цієї теми ще один раз повернуся. Надзвичайно багато цікавої інформації про Коломию у історичній монографії Івана Монолатія «Цісарська Клолмия», яку донедавна можна було придбати у книгарні Є. Це все я до того веду, щоб ви розуміли, які то вони – майстри з самої Коломиї!

Дуже дякую за теплий відгук. Дитячі книжки – мій особливий інтерес, хочу поділитися враженнями про найкращі, які мені траплялися. Далі буде. Добавлено через 7 минут Час пролетів непомітно і наблизився день, коли наші молоді майстри виконали майже всі свої зобов’язання. Підсумовуючи перший будівельний сезон – з червня до листопада, нагадаю, що за 6 місяців вони: • Розібрали старий дах • Підняли рівень хати • Проклали дренажні канали довкола будинку та під верандою • Поміняли старі зіпсовані бруси • Укріпили (зробили) фундамент • Вичистили старі стіни, покрили все кількома шарами Pinotex, запаклювали всі шпарини та стики. • Надбудували другий поверх • Накрили дах • Зробили перекриття та утеплили стіни • Зробили міжкімнатні перестінки • Поклали підлогу • Встановили двері • Зробили «чорнову» версію заїзду на ділянку, який ми потім ще не раз переробляли і вдосконалювали, і до сьогодні ще остаточно не завершили. Попереду у нас були серйозні роботи – розводка електрики в домі, система опалення, водопостачання та каналізації. В усіх цих питаннях наші хлопці не були досвідченими, про що чесно нам і сказали. При всій нашій легковажності до попередніх етапів будівництва, тут ми чудово розуміли, що нам потрібні інші фахівці. Першим ми почали шукати електрика. За рекомендацією, запросили місцевого електрика, на вигляд акуратного та, з його слів, дуже досвідченого (дуже схоже на персонажа з романа Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді» про буремні 90-ті, який весь час повторював «Да я двадцять років в шоу-бізнесі!»). Він так багато говорив про свій досвід і професіоналізм, що сумніви у нас промайнули. Самі себе переконували, що він тут недалеко, «коли щось» завжди поруч, і сам же ж буде знати як тут у нас все влаштовано… Все-таки це правило: якщо з людиною контакта немає і спілкування викликає дискомфорт – краще себе не силувати. А ми до своєї інтуіції не дослухалися. Подробиці пропущу, скажу тільки, що коли ми приїхали приймати роботу і побачили розподільну коробку у санвузлі на стінці, де має бути душова кабіна, та ще й почули купу аргументів, що саме так і має бути – вирішили свою помилку визнати і розпрощалися. Розрахувалися і розійшлися нормально, без образ. А самі задумалися – потрібно когось іншого брати, не тільки завершити та виправити недоліки, але й, про всяк випадок, всю електрику від початку перевірити. Добре, що всі проводи, кабель та металогофру ми разом з ним закуповували і додаткову міцність закладали. А зробити систему опалення, водопостачання, водовідведення, та ще й в таких умовах, як наші – щоб все працювало і в мороз, і за нашої відсутності, і без електрики? Довелося нам кинути погляд трохи далі, за межі нашого села. Спуститися з гір, так би мовити. У цьому місці важливо пояснити, що таке для мешканців села, і для нас, найближчі «великі» населені пункти - осередки цивілізації. Добавлено через 11 минут Ієрархія маршрутів. Якщо нам потрібно молоко, а воно нам потрібно щодня, - ми йдемо маршрутом №1 Вгору до Діда. Якщо хліб або цукор, за маршрутом №2 Вниз до Василя. Якщо потрібні шурупи - за маршрутом №3 До Верховини. А якщо, скажімо, шуруповерт, тоді за маршрутом №4 До Косова. Кажуть, на знаменитому Косівському базарі, ще за радянських часів, не тільки шуруповерт, а все, що тільки забажаєш, можна було знайти. Сьогодні, насамперед, він знаменитий різноманітними гуцульськими сувенірами, і всі туристи мають його у переліку місць, які обов’язково треба відвідати. На базар збираються щочетверга та на вихідні. А от про ціни на Косівському базарі колись дуже влучно Михайло Бриних написав – ціни тут такі, ніби весь товар до Києва на Андріївський узвіз звозили, там не продали, привезли назад, а всі витрати на проїзд та проживання в ціну заклали. Ну а якщо вже зовсім свята захотілося – тоді звичайно до столиці, до самої Коломиї! І якщо про Косів ще можу стриматися, то про Коломию мушу окремо розказати, особливо тим, хто там ще не був. А побувати мусить кожен.

Дякую за інформацію, дуже корисна. Вода у нас ніби є, але побоюємося, чи буде її вистачати взимку на довгий час, особливо, якщо багато людей і споживання велике. Ви праві, нам, швидше за все, не бурильщика, а пошукача води потрібно. Успіхів вам!

Вітаю! Скажіть, будь ласка, Вам вдалося про пошук води і буріння скважин в цих краях щось дізнатися? Бажаю Вам приємного початку нового сезону та успіхів у відбудові!

І, щоб про дах вже закінчити - ще кілька фотографій з ринвами.

Про вентиляцію розказати можу небагато. Уявлялося, що пластикові короби мають бути закладені в перекриття, ваентканали (окремий з кожного санвузла) мали б виходити на дах і т.д. Але всього цього зроблено не було, тому, що хлопці про це не думали, а ми були далеко і не проконторолювали. Тому довелося вирішувати проблему, коли вже всі стіни були утеплені і зашиті вагонкою, а перекриття накриті чистовою підлогою. Зробили таким чином: прорубали прямо в стіні отвори і встановили в них вентиляційні решітки, в санвузлах вентилятори, а зі сторони вулиці – труби вздовж стіни вивели під дашок. Але це все з тильної сторонни, тож вигляд будинку вони не псують. Загалом таких грибочки у нас на стіні виросло чотири: по одному з санвузлів, і два з кухні – один від витяжки, а один просто так. В кімнатах ніяких вентиляційних отворів немає, з вікон (відкосів) може трохи проступає повітря - тобто, природня вентиляція. Знайшла про це лише одне проміжне фото, і те, не дуже чітке. Тепер наступний запис до книги помилок, які не варто повторювати, хоча його можна було записувати першим, з самого початку. • Ніколи не будуватися без чіткого проекту. І ще про дах – якби зараз знов будувалися, більший винос даху робили з усіх чотирьох сторін – як в альпійських будинках. Мені здається, у нас він замаленький, а погода тут самі знаєте яка – весь час щось з неба лиє.

Спочатку я думала, що це реклама Фонду дикої природи (WWF), після першого надпису, подумала – щось про права людини і повагу до мігрантів. А виявилося – готель. І навіть не гірський, а ціла мережа по всьому світу. Дуже стильна реклама. Під час наших поїздок нам часто доводилося зупинятися в різних готелях і готельчиках, часом нам пропонували нічліг знайомі або не дуже добре знайомі люди. І хоч це не був запланований відпочинок, а радше вимушені зупинки на нічліг, у мене це залишило приємні спогади. Поєднання довгої дороги, нових місць, нових вражень, випадкових колоритних ситуацій і зустрічей, і насамкінець, наприкінці виснажливого дня – несподіваний затишок і невигадлива гостинність. Звичайно, більш вередливі та вимогливі клієнти, напевно, знайшли б в цих місціях купу недоліків, але нас - подорожніх чужинців, всюди приймали як своїх. А в Shаngri-La, при нагоді, я б, звісно, теж не відмовилася зупинитися. Добавлено через 10 минут Дякую. Я про цей фільм вже багато чула, треба вже нарешті його подивитися. Думаю, чимало людей, які живуть у нас в горах, є такими ж «щасливими людьми», як і герої фільму. Останнім часом за зовнішніми новинами зовсім не стежила, а вчора випадково побачила коротеньку згадку про хор, що представлятиме Росію на Євробаченні – «Бурановские бабушки». Звичайно, поцікавилася на Youtube – там є багато їхніх записів, але мене найбільше зачепив «Hotel California» удмуртською мовою у їхньому виконанні. Коли побачила - думка про фільм «Щасливые люди» і промайнула. www.youtube.com/watch?v=tK_4MMShIzY&feature=related Добавлено через 13 минут Я, здається, вже дуже відволіклася від основної теми. Давайте краще про вентиляцію в дерев'яному будинку згадаємо.

Друзі, до вашої уваги цікаве відео. Як на мене, дуже зворушливе і вишукане. До останнього кадру не могла здогадатися з якою метою його знімали. Події, звичайно, відбуваються не у нас, але місцевість дуже схожа. І текст відповідний. Я б ще додала «не намагайтеся повторити це в реальному житті…» А далі, ще цікавіше. Фільм про фільм. Тільки подумати – стільки зусиль заради лише 3 хв. відео! Певно, вони того варті…

Дуже дякую. Якщо фото спеціально для мене, то я перша їх і встигла переглянути. Успіхів Вам у здійснені мрій. А IKEA я теж люблю, хоч в цьому будинку у нас інші меблі. Готую про них повідомлення, сподіваюся Вам буде цікаво. А на останньому фото, якщо довго дивитися - хмари ніби пливуть. Вілла Лянцкоронських?;). Часом не поблизу з Вами відбувалося Свято Воскресаючого Духа?

Гарний у Вас підпис Я коли Ваше ім'я читаю, завжди музей Івана Гончара згадую. Ви часом не звідти? Дуже там у них приємно, і подарунки роздають, тільки я їх сюди утягнути не змогла, надто великі...honchar.org.ua/p/davni-lystivky-ozhyvayut/ Мабуть, треба, щоб кожен сам собі взяв.

Мене це теж непокоїть. Заспокоюю себе тим, що коли ми там, то весь час на повітрі. Але, якщо це справді так критично, можливо і переробимо. Що скажете? Ще знайшла декілька фото: 1) стіни: чорне і біле, старе і нове. 2) весь час на повітрі

Я хоч і не Оксана, але все одно приємно. Для чистоти стилю, можете називати мене просто – Гуцулка Ксеня. А з приводу будинку для постійного проживання поки розглядаємо два варіанти: 1) Помінятися місцями – Ви до нас в гори, а ми до Вас в будинок. 2) Ще раз купити та перечитати Книжку Гашиків, з метою оптимізувати витрати за принципом: платиш 50 грн. за книжку - заощаджуєш 50% на будівництві.

Все правильно. Книжку ф топку! У зв’язку з моїми поТУГАми в цій темі, мені на думку спало Львівське жіноче поетичне угруповання з промовистою назвою ТУГА «Товариство усамітнених графоманок». Але про них я пізніше розповім, дуже талановиті дівчата. А тепер про перекриття. В старій хаті стелі не було, але залишалися балки. Над ними хлопці набили вагонку і зробили нам нову стелю. Ці балки вже трохи прогнулися, але ніякого навантаження вони на собі не несуть, тільки тримають вагонку, а на ній мінвату. Нові балки, які тримають підлогу другого поверху, встановлені вище, і кріпилися, як я розумію, до стіни на металеві кутки, а також спираються на капітальні стіни першого поверху, а ще вони зв’язані з перестінками другого поверха і з балками під дахом. Тобто все воно з’єднано в одне ціле – ніби, тримається добре. Оце й все, що я знаю про наші перекриття. Мінвату між вагонкою (стелею першого поверха) та чистовою підлогою другого поверха заклали без плівки – ні знизу, ні зверху її не підклали. Ймовірно, це неправильно. З одного боку, не хотілося робити з кімнат суцільний термос, а з іншого якось непевно – раз у нас з 10 літрів рідини на другому поверсі розлилося, все миттєво опинилося на першому. А ще з приводу екологічності – чи не шкідливо це? Щоб нам часом переробляти не довелося. Звукоізоляція непогана, якщо щось зверху говорять – внизу не чути, а ударні звуки, звичайно, не приховаєш. Діти зверху стрибають, здається, хата впаде. Далі буде.

Але ж ви молодці!!!!!