sopilka

Дякую, справді схоже? Ніколи не була в Японії, при нагоді виставляйте фото

Дякую. Я думаю таких людей дуже багато, ми рідко про них згадуємо, але на них, можна сказати, світ тримається.

В кожному селі є три головні центи впливу – сільський голова, церква і школа. Кожен з них заслуговує на окрему згадку. Школа в селі, без перебільшення - культурний осередок, принаймні в нашому. Про гірську школу у мене ще буде нагода розказати. А зараз, кілька слів про нашого незвичайного друга. Наш друг дуже інтелігентна і добра людина. На моїй пам’яті, він один з небагатьох, якщо не єдиний, хто після навчання у великому місті повернувся назад у своє рідне село – вчителювати. Віданний до кінця своїй справі, він, на біду, ще й абсолютно безкомпромісний у питаннях честі, обов’язку та відповідальності. Без огляду на шкоду для себе та своєї сім’ї, він, як Дон Кіхот, невпинно воює за правду і з директором школи, і зі своїми коллегами. Як не переконуємо ми його сприймати світ у всьому його розмаїтті та недосконалості – не допомагає. Також він дуже цікавиться літературою, але доступ до нових книжок у нього обмежений, так само як і коло спілкування. Щоб зробити йому приємність, я уважно стежу за літературними подіями, і за можливості відвідую зустрічі з письменниками, щоб потім переповісти йому. Так мені випала нагода спілкуватися з Юрієм Андруховичем, Андрієм Курковим, Тарасом Прохаськом, Юрієм Винничуком, Олександром Ірванцем, Іваном Малковичем, Сергієм Жаданом, Оксаною Забужко, Андрієм Кідруком, Юстейном Ґордером, Юдіт Герман і багатьма іншими нашими сучасниками. До кожного з них я зверталася лише з одним проханням «Підпишіть, будь ласка, книгу для мого друга – вчителя». Таким чином всі вони, «того не зная сами», зібралися дружнім колом на його книжковій полиці у далекому українському селі.

За кілька хвилин до 9 березня, вітаю Вас зі святом весни і краси

Історія Галана і його вбивства не така однозначна, як на перший погляд здається. Але зараз вже правду ніхто не дізнається, такі часи були...А повість, як на мене, зовсім не класово-політична, як нам довгий час її представляли, а все-таки про любов. А про перекриття і вентканали - дуже важливо. Готую детальне повідомлення

Дуже цікаво буде цій темі розібратися, тим більше, що є така нагода їх відвідати по дорозі. Мене ще ця книжка зацікавила, видавництва Грані-Т."Україна-Японія: дерев"яна архітектура". Там багато фотографій наших церков у порівнянні з японськими. www.grani-t.com.ua/ukr/books/8/preview/

Олег, дуже дякую. Насамперед, за Ваші теми, звіти і поради, якими Ви так щедро ділетеся на форумі. Естетика Вашого дому мені дуже близька, а ретельний підхід до всіх деталей є гарним прикладом для багатьох. А з Химичем Ви мене вразили. Я завжди хотіла мати картину Химича, дуже люблю його київські пейзажи. Не думала, що коли-небуть отримаю такий подарунок. Мати такого вчителя - дарунок долі. А з приводу церков, абсолютно з Вами згодна. На жаль, нерідко вони ще й горять. Добавлено через 14 минут Для мене дерев"яні карпатські церкви - як раз тема маловідома, на цьому я не дуже добре розуміюся. Наразі. Але планую найближчим часом розібратися глибше, так само, як і з рослинами.

Про справжній вітряк ми і для себе думали, але, наразі, цю ідею відкинули саме через ті причини, про які Ви сказали. За нашими підрахунками виходить 1Кв = 1000 євро. Тому я питаю, може є якісь примітивні рішення з вітряками. А з відключенням не все так просто. Думаю, вони відстежують, щоб світло сусід сусіду не перепродавав в обхід РЕС , або хочуть стимулювати, щоб офіційно світло підключали – це ж все гроші. Не знаю, нскільки це законно, але поки якось домовилися. Просто кабель йому кинути теж не виходить - відстань велика. Треба або стовпи ставити, або кабель в землю закопувати, а там рівчаки, вода. Раніше весни ми нічого не зробимо, зараз там під метр снігу лежить. Добавлено через 29 минут Дякую за такий теплий відгук і привітання, дуже приємно - дивіться, не перехваліть. ;) Мене сьогодні теж привітали зі святом весни: «Щоб і у тебе ніколи нічого не боліло. А ні душа, а ні тіло». Всім форумчанкам, будівничкам та затишкотворкам також цього бажаю. Я з великим задоволенням читаю про всі технічні деталі та особливості будівництва на інших темах, і дуже часто знаходжу там рішення або підказки, але сама вже остаточно зрозуміла, що нічого нового і корисного з технології будівництва у своїй гілці ми вам запропонувати не зможемо. Найбільше на що здатна наша тема – показати помилки, яких, можливо, хтось потім не припуститься на своїй будові. Тому, заходьте до нас просто так, на відпочинок… Добавлено через 27 минут "До питання про інтер'єри" Прочитавши таку назву оповідання, мого улюбленого, вже не раз згаданого, Тараса Прохаська, я дуже здивувалася. Адже він уявляється мені людиною дуже аскетичною, і зовсім не тим, хто мав би дбати про інтер’єри в сучасному розумінні цього слова. Ми ж всі тут дбаємо про свої інтер’єри, думаю, вам буде цікаво. В цьому оповіданні він розповідає, як одна журналістка попросила його назвати найкоротшу і найточнішу формулу домашнього затишку. Далі пряма мова: «Відповів я дуже швидко і точно. Не знаю наскільки коротко, невідомо скільки таких формул прокрутилося у голові за кілька секунд. Але моя відповідь була виваженою і не випадковою (…знаю, що вона була відкинутою як непотрібна). Я наполягав, що для домашнього затишку передовсім необхідне взаємне пам’ятання про те, що потрібно робити життя одне одного, життя поруч, спільне життя цікавим. І все. Так буде найкоротше. І найкраще. А іншого виходу попросту нема. Я вже бачив прекрасні любові і співжиття, які лагідно померли тому, що стали нудними. І бачив драматичні зв’язки, котрі ставали незнищенними саме через присутність чогось цікавого. Виявилося, я просто не зрозумів запитання. Йшлося про такий ґатунок домашнього затишку, як інтер’єр, колір стін, розмір ліжка, декоративні елементи, вікна на… Не хочу нікого образити, але впевнений, що найкоротша і найточніша формула домашнього затишку є такою - взаємне пам’ятання про те, що потрібно робити життя одне одного, життя поруч, спільне життя цікавим.» Тут і додати нема чого.

Відключення інколи бувають, але не надовго, зазвичай через аварії на лінії, або смерека впаде, або вітер щось порве. Нам радили генератор придбати, але наразі вистачає: бойлер (від 0.9 до 1.8 Кв), електроплитка (2Кв), чайник (1.5Кв) – по черзі включаємо-відключаємо. Жити можна. А от Діда шкода, у нього офіційного підключення до електрики немає, світло в хату заведено від родичів, а там як випаде – часом забудуть включити, часом їм самим не вистачає, раз прийшла перевірка, питають – де світло берете? Відключили. Хочемо якось йому від себе протягнути, а то сидить, буває, зі свічкою. Особливо взимку сумно. Наразі привезли йому ліхтарів на соняшних батареях, але він їм, здається, не дуже довіряє. Може вітрячка маленького йому поставити, такого – щоб хоч на дві лампочки вистачало. Якщо хто знає як такого зробити, або вже собі зробив, підкажіть, будь ласка, буду вдячна!

На жаль, вже не перезимували. Точніше навіть до зими не дотягнули. А ще точніше зникли в одну ніч, коли нас не було. Дід їх щодня провідував, а одного разу прийшов, а їх немає. Загадка - може хтось з'їв, а може забрав. Хочеться вірити, що рибки в руках дбайливих акваріумістів. Це було завсім не розважливо їх туди привезти, ми розуміли що не перезимують і планували їх назад до Києва забрати, але не встигли. Проте, своїм кортким життям вони подарували нам багато приємних моментів. Більше так робити не будемо. Добавлено через 4 минуты А ще на пташиному ринку продавці казали, що вони 200 років живуть...

Цікаве припущення Вздовж дороги поставили ж\б а на ділянці дерев'яні, прив'язані (примотані) до ж\основи. Сподіваємося постоять.

Гарний у вас камін, але про безпеку, мабуть, варто подбати. У нас стоїть ТТ котел в кухні, вентиляційний отвір прорубали в стіні, правда у верхній частині, під стелею. А шибер ми взагалі ніколи не перекриваємо. Р.S. Картина кримського художника Володимира Макеєва. На фото не дуже добре видно – вони пливуть на дирижаблі над маленьким будинком.

Неподалік від нас є озеро. Рівень води в ньому різниться залежно від погоди та пори року. Кожуть, воно досить глибоке і тому ніхто в ньому не купається - тільки рибу ловлять. Форелі там, звичайно, немає, а карасі та щупаки трапляються. Собі ми теж маленьке озерце зробили на горі – прегородили потічок і підмурували греблю. І привезли туди риб, тільки не простих, а золотих…

Довелося вибирати те, що дешевше – 10 стовпів. А вийшло здається 11. Загалом вся процедура виявилася не надто складною: приїхали написали заяву, заплатили за ТУ. Потім за деякий час ще заплатили, потім майстри приїхали, привезли стовпи, пару смерек спиляли, встановили їх, проводи натягнули і підключили. А може це нам так просто все здалося, бо нас там в той час не було… В результаті маємо лише 5 Кв потужності, лічильник запрограмований на денний та нічний тариф, який до того ж вибиває світло, якщо перебираємо більше ніж 5 Кв., і вмикається лише через 15 хв. А один раз так вибило і більше не включилося, аж поки бригада на наступний день не приїхала розбиратися. 5 – ніби й не багато, але все одно набагато приємніше ніж зовсім без світла. Фотографій про всі ці події небагато – лише стовпи та лічильник. А ще корова дідова дуже здивувалася коли на її пасовиську стовп з’явився – навіть стрибала навколо нього, ніби прогнати хотіла.

Мої вітання. Вам не здається, що всі ми помалу стаємо залежними? З випадково сьогодні почутого: «На святкуванні Дня народження ніхто не їв, не пив і не танцював тому, що…в ресторані був безкоштовний Wi-Fi…» А може це якійсь відомий анекдот? Добавлено через 4 минуты Ми чомусь були переконані, що світло у нас є, треба його тільки підключити. Коли ж почали дізнаватися в РЕС – виявилося, що ми для них взагалі не існуємо. Ніяких свідчень, що світло коли-небуть було офіційно підключено вони не знайшли, а може не захотіли знайти. Довелося починати все спочатку. Тим часом хлопці тягнули неймовірної довжини подовжувач від не найближчого сусіда. Шнур зникав десь у лісочку, а що було за ним, зрозуміли тільки восени, коли листя з дерев попадало. Приїхали інженери до нас на ділянку і тільки головою похитали…Не те що світла, стовпів не було. Прикинули – штук 10 доведеться поставити. Але три фази у вас все одно не буде – тут таких потужностей немає. В принципі можна, але це від іншої лінії тягнути – приблизно 50 000 вам обійдеться… Засмутилися.

Не зробити цей історичний відступ просто не можу, надто складне і переплутане минуле мають ці місця. Мама розповідала мені, як у студентські роки в Карпатах вони зупинялися на нічліг у старенького діда, який сказав радянським студентам не зовсім зрозумілу їм тоді фразу: «Були ми під поляками, були під австріяками, а тепер під совєтами..». Безумовно, 146-річне правління Австро-Угорщини залишило на цих землях помітний слід. Відлуння тих часів і досі живі у народній пам’яті - нас водили лісовими дорогами, які дотепер називають «австрійськими», колись саме ними пролягали головні маршрути. Не будемо ідеалізувати ті часи, навряд чи тоді простим українцям жилося легше або краще. Просто цікаво усвідомлювати, що місце, де зараз стоїть наша хатка, не так давно належало до території світоглядно зовсім іншої держави. Про це можна розмірковувати дуже довго, я ж хочу поділитися з вами тільки тим, що вразило мене найбільше: Iсторія життя Василя Вишиваного – він же Вільгельм-Франц фон Габсбург-Лотрінген (1895-1949) - онук імператора Австрії Франца-Йосифа І, випускник імператорської військової академії, військовий діяч, дипломат, поет. Інкогніто він подорожував Карпатами, мешкав разом із селянами, цікавився українською культурою, вивчав українську мову. Ставши членом сенату країни він ініціював питання самоврядування українських територій, українізації освіти, відкриття українського університету у Львові. Під час першої світової війни очолював Легіон Українських Січових Стрільців. В деяких українських політичних колах навіть бачили його королем України, хоча сам він таку можливість відкидав. Таке захоплення Україною викликало незадоволення його родини у Відні, на що він публічно відповів: «Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити: По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне. По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні. Відень, дня 10 лютого 1921 р. Василь Вишиваний» Любов до України коштувала Василю Вишиваному надто дорого. З приходом до влади в Німеччині А. Гітлера Вільгельму Габсбургу запропонували співпрацювати з нацистським режимом, сприяючи залученню українців до реалізації планів німецької експансії на схід. Василь Вишиваний відмовився. Під час ІІ-ої Світової війни він співпрацював з французьким рухом Опору. У 1947 — заарештований у Відні радянською військовою контррозвідкою та доставлений до Лук’янівської в’язниці в Києві. Після виснажливих допитів помер 18 серпня 1948 року. Ймовірно його поховали десь біля огорожі Лук’янівського цвинтаря Києва без будь-яких позначень. Були вчинки онука Цісаря великою любов’ю чи великою політикою, судити не нам. Але коли прочитаєте його вірш, написаний українською мовою після подорожі Карпатами, сумнівів у щирості Габсбурга у вишиванці у вас не залишиться: Весело, гей! Покинув я село, дівчата, Пішов до рідних верховин. Зі мною вівці і ягнята І воля полонин. Весело, гей! тут добра паша І в раю тих полонин Цвіте, як май, свобода наша І втіха для маржин… Весело, гей! трембіта трембітає І вітер гомін в доли рве… Хай мила вчує і пізнає, Що милий вольним ще живе. Весело, гей! я світ вітаю, Як володар той нарід свій, І кличу дзвінко, голосно, бо знаю, Що гірський світ - він мій! Більше про Василя Вишиваного у книзі Івана Монолатія «Цісарська Коломия» на сайтах: www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/70c0dec9fd0d94a2/

Вже час переходити до розповіді про комунікації: воду, каналізацію, опалення. Але мушу знов відволіктися. Щоб не віддалятися від головної теми Stroimdom, спробую якомога стисліше.

Тепер мені теж подобається, коли вже зроблено. Просто хотілось якось зберегти і стару частину будинку. Але майстри нас не дуже добре зрозуміли: зашили вагонкою весь перший поверх і весь брус під неї заховали, кажуть - він такий старий... Довелося їм все зривати, переробляти. А сучки мені теж подобаються, так легенько проступають з-під білого тону. Добавлено через 1 час 39 минут Бувальщина Якщо в наших краях зустрінете незнайомого чоловіка – будьте певні, звати його Василь. За весь час нашого будівництва, ми мали справу щонайменше з 9 Василями. Одного разу у місцевому шинку почули як Василь гукнув: «Василю! Скажи Василю, хай каву робить, бо Василь іде».

Ми намагалися поєднувати різні матеріали. В кожному приміщенні одна стіна зроблена з контрастного матеріалу: у спальнях вагонка + шпалери, у кухні вагонка+плитка, на прешому поверсі вагонка+старий тонований дикий брус. Ширина вагонки 12 см., покрита одним шаром Pinotex Base та кольором (біла лазурь Pinotex чи Belinka). Хотіли зберегти натуральний тон, але вагонка з часом жовтіє, тому затонували світлим. Двері, балки стелі та старі стіни першого поверху – темні. Фальш-брусу у нас немає, це стіни другого поверху викладали з "призми" - така форма брусу, з обнієї сторони дуже схожі на фальш-брус.

Дозвольте до Вас завітати! Дуже дякую Вам за добрі слова про нас і у нашій і у Вашій темах. Ви не тільки дуже уважні, але й проникливі. Хоч і з запізненням, але від душі вітаю Вас з Днем народження і бажаю Вам, насамперед, здоров’я, натхнення та спокійної радості у Вашому, такому незвичайному домі. Навіть важко уявити, скільки сил та енергії ви в нього вкладаєте, але я впевнена, що Ви самі отримуєте від цього велике задоволення. Ваш дім Вам обов’язково віддячить. Бажаю Вам якнайшвидше переїхати і насолоджуватися життям у новому домі. Вітаю Вас із запуском каміна – серця дому! Будемо дуже раді, якщо наша тема зможе бути корисною для Вас не тільки в емоційному, але й в практичному плані.

Ви дуже уважний і допитливий читач, дякую. Нам хотілося взагалі уникнути вагонки в домі але, на жаль, не вдалося. Спочатку ми наполягали на широких дошках на стінах, але майстри почали нас відмовляти – покрутяться, посохнуть, будуть шпарини і т.д. Довелося погодитися, вибрали вагонку - найширшу яка була доступна. Стеля підбита вагонкою і на першому і на другому поверсі. Все-таки це найдоступніший і найпростіший у застосуванні матеріал для нашої ситуації. Але спочатку було утеплення. Утеплювали всі зовнішні стіни, і майже всі внутрішні, заповнювали перестінки, санвузли, звичайно, теж. Якщо не помиляюся, на утеплення у нас пішло 54 упаковки мелітопольської мінвати товщиною 10 см. На другому поверсі, під дахом поклали подвійний шар. Купували у найближчому будівельному магазині, у нашого односельця. Її виявилося дуже багато, тож домовилися, аби він підвозив нам матеріал поступово, в міру використання. Спочатку хлопці зашальовували стелю і ті частини стіни де не мав проходити електричний кабель. На першому поверсі вагонка набита вертикально, а на другому – горизонтально. Якщо щось неправильно, підкажіть - наступного різу врахуємо помилки.

За госпожой Вандербильт нам не угнаться! ;)

Свого часу в одній популярній темі на форумі (на превеликий жаль, не можу згадати авторку-підкажіть хто знає) я прочитала, що в будівництві найголовніше - просто вирішити для себе, що в тебе має бути будинок, мати мрію, вірити в неї і тоді все збудеться, і гроші знайдуться. Мене такий підхід надихнув. І ось нещодавно, на гілці будівельника року Crash m.d. - ВІТАЄМО МОЛОДОГО ТАТА!- я прочитала про секрет його успіху швидкого і якісного будівництва: «всегда ставить возможности впереди желаний». Розмірковуючи про цю ділему в моїй голові виник цілий ланцюжок асоціацій. Коли я була маленька і просила про щось дороге, чого батьки не могли або не хотіли мені купити, мій тато любив говорити: «За госпожой Вандербильт нам не угнаться!» Чомусь мені уявлялася товста, підстаркувата, багата пані у чорному боа. Познайомитися з Вандербільтами мені випало вже років через 20 - у Метрополітен Музеї у Нью-Йорку. У внутрішньому дворику Американського крила музею, у тому, що має величезні панорамні вікна у Центральний Парк (фото персонально для Вас, Валерію Валентиновичу), я побачила прекрасний камін, що колись належав Корнеліусу Вандербільту. У будинку Вандербільтів – найбагатших людей Америки, він стояв у холі, а зверху картина із золотої мозаїки та придуманий самим господарем надпис: "Цей дім з порогу засвідчує добру волю його господаря. Ласкаво просимо гостя, який приходить. Прощаємося з готовністю допомогти тому, хто йде" Тож мій тато, напевно, мав рацію. І лише півроку тому наші з нею шляхи перетнулися знов. В Інтернеті, звичайно, – знайомтесь: ікона стилю Глорія Вандербільт. Вона справила на мене приємне враження. По-перше, виявилася напрочуд гарною, по-друге, всі ми маємо завдячувати їй нашим комфортом – саме вона перша вдягнула жінок у джинси. І по-третє, я дізналася, що ми з нею маємо одну пристрасть на двох. Вона, так само як і я, або я так само як вона, любимо підпасовувати різнокольорові клаптики тканин в одне ціле. У неї це виходить набагато краще. Ви тільки подивіться на її спальню: навіть підлога з тканини. Її син, відомий тележурналіст Андерсон Купер, згадує: «Це була найдивовижніша кімната з усіх, які я коли-небудь бачив». Погоджуюся. Мораль цієї історії така: Навіть якщо твого діда не звали Корнеліус Ван дер Більт, але ти знаєш про Stroimdom, ніщо не завадить тобі: -встановити камін, що виглядатиме у панорамні вікна в сад. Як це зробив AndrejKiev, Mеtis, Олег Гречух… -викласти золоту мозаїку на підвіконні. Як це зробили Гашикі на Нивках, або Ирина_Ч у своїй ванній кімнаті… -мати гарний смак та пристрасть до вишуканих речей. Які демонструє нам неперевершена Chiara… -обожнювати текстиль і робити колажі з клаптиків тканин. Як роблю це я. Бажаю вам, щоб ваші можливості завжди наздоганяли ваші мрії!

Дякую за роз'яснення - будемо спостерігати.

А ще, трохи дивні відкоси та підвіконня вони нам зробили - зі шматочків вагонки. Ми приїхали вже все стоїть - "ничего само собой не разумеется". Ну вже як є, потім ще куточки набили.