Саме в такому ключі японці підійшли до міста Нанкіна, яке стало символом жорсткої зачистки Китаю. Але зовсім поруч із ним знаходився нафтопромисел Standard Oil і, відповідно, – флот із трьох танкерів, який на той момент прикривав «Панай». Через те що судна перебували в Нанкіні і екіпажі могли спостерігати те, що там почалося, було прийнято рішення взяти на борт громадян США і піднятися вгору по течії в бік нафтопромислів, що й було зроблено.
Зокрема, на борт було прийнято групу кінодокументалістів Нормана Еллі з Universal News та Еріка Меєлла з Fox Movietone, які потім відіграли важливу роль у всій історії. Усього було прийнято понад півтора десятка цивільних осіб, а крім того, сам канонерський човен мав екіпаж із п’яти офіцерів та 54 матросів.
12 грудня конвой складався з канонерського човна «Панай» і трьох танкерів – Mei Ping, Mei An і Mei Hsia. Вранці до конвою наблизився човен, у якому перебував військово-морський офіцер японського флоту, який зажадав надати відомості про загони китайських збройних сил, на що капітан Х’юз відповів відмовою і мотивував це тим, що США дотримуються нейтралітету і не надають військових відомостей ні китайській, ні японській стороні. Відмова викликала явне роздратування, і моряки приготувалися до найгіршого.
Через те що США дотримувалися нейтралітету в цій війні, то капітан «Паная» та керівник усієї групи з чотирьох суден Джеймс Х’юз розпорядився викласти на палубах суден великі, 2х3 метри, прапори США, щоб їх було добре видно як з берега, так і з повітря.
Конвою було дозволено продовжити рух вгору річкою, і він став на якір за 28 миль від Нанкіна. Х’юз направив командуванню повідомлення з місцем свого перебування для того, щоб воно попередило японців про нейтральні судна на річці.
В обід о 13:40 за місцевим часом у повітрі з’явилися японські бомбардувальники Yokosuka B4Y Type-96 у супроводі легких винищувачів Nakajima A4N Type-95. Після недовгого маневрування літаки почали атаку. Одна з перших бомб влучила в рубку і важко поранила кількох людей, у тому числі капітана Х’юза. Від бомб, які влучили, спалахнули два з трьох танкерів. «Панай» отримав ще кілька влучань, через що його гармати було зірвано з місця і вони не могли вести вогонь. Лише з кулеметів вдалося відкрити хаотичний вогонь, який не мав успіху.
До вечора бій припинився, «Панай» затонув, танкери було охоплено полум’ям, екіпажі та пасажири суден змогли вибратися на берег. У результаті трьох членів екіпажів було вбито та 45 осіб цивільних – поранено. Але найважливішим виявилося те, що кінооператори не розгубилися і знімали це на плівку. Про всяк випадок її сховали на місці, і група почала вибиратися до своїх.
Загалом усім, хто вийшов на берег, вдалося вижити і зрештою дістатися до своїх. Під час евакуації стало відомо, що цього ж дня нальотів зазнали ще й британські канонерські човни. У результаті вийшов шикарний і безперечний привід до початку війни, але Штати лише висловили протест із цього приводу, а МЗС Японії назвало це сумною помилкою і запевнило, що імператор Хірохіто бере під особистий контроль розслідування інциденту.
Згодом японці подали це як нещасний випадок – начебто пілоти прийняли судна за китайські, а трапилося це через погану видимість, викликану туманом, і неможливість ідентифікувати тип суден візуально. А ще й тому, що пілотів не проінструктували щодо візуальних особливостей суден нейтральних країн, зокрема – США. Японський уряд вибачився і виплатив два мільйони як відшкодування збитків.
Американська сторона прийняла вибачення, і війна почалася тільки через чотири роки. Але це ще не все. З’ясувалося, що інцидент стався на підконтрольній китайцям території, і заховані плівки вдалося доставити до США. Попри твердження японської сторони, відео показало, що ніякого туману не було. День був сонячним та безхмарним. Ба більше, на кадрах фільму було добре помітно полотнища американських прапорів, розкладені на палубах.
Згори їх було чудово видно, і пілоти не могли не бачити, що вони атакують саме американців. Але перш ніж ці плівки було оприлюднено, з них вирізали більше половини матеріалу. Зроблено це було за прямою вказівкою президента Рузвельта. Вирізали все те, що викривало офіційну японську версію у брехні. Між іншим, тоді у Штатах здійнялася хвиля антияпонських настроїв, яку поділяв і Конгрес.
У той момент рішення про оголошення війни Японії не зустріло б жодної протидії, а якби кіноплівку було опубліковано у первісному вигляді, то Рузвельт просто змушений був би розпочати війну, щоб його не винесли з Білого дому як зрадника.
А тепер повернімося до того, що ми звикли слухати і читати про те, чому Штати вступили у війну лише 7 грудня. Там ми почитаємо про тягар «ізоляціонізму», про мудрого Рузвельта, який вважав війну неминучою, про підлий Конгрес, який не хотів влазити у війну, про зажертих американців, яким хотілося тільки заробляти на війні, і про Перл-Харбор, який Рузвельт підлаштував так, щоб американцям не було куди подітися.