Сарочка

Він шалено великий, дійсно кольоровий, соковитий, тримається до морозів і чудово росте поза теплицями. Я не скажу, що його зелень якась неймовірна на смак — але як же він мені до вподоби саме зараз, коли іншої зелені немає! Навесні він такий собі, як будь-яка інша трава. А от за це «все-в-одному» — витривало-прекрасно-кольорово-їстівне — я мангольд і люблю. Причому я його навіть у землю спеціально не сію, а він без жодних турбот радує цим яскравим листом десь на клумбі як додаток. І за потреби я його хоч у грудні відриваю собі на суп!

Окремий квест був з отриманням цієї іспанської люстри-вентилятора. Мега класний девайс! І це вже другий у моєму будинку. Шкода тільки, що коштує як кондиціонер. А загалом — безшумний, і я його однозначно рекомендую. Лопаті справді дерев’яні, розумний будинок, керування та всі інші приємності присутні. А ось там, на стелі, є прихований люк, який ви все одно можете побачити, хоч як би я не намагалася його замаскувати. Стеля обшита зрощеною липовою вагонкою. З нею теж був окремий квест: ширина планок не збігалася з шириною стелі, до того ж на матеріалі був брак, а в мене саме тоді зламалася торцювальна пилка. Тому — банзай! Японська пилка, ручна робота і зрощування планок потай, у розбіг, по площині. Використовувала випадкові відрізки завдовжки 1,5–2 метри. Якщо ви не знайдете в малюнку місць зрощування, які я створила майже як паркетну набірку, то я — ухууу! Оце вже можна вважати справжнім приводом пишатися собою. На підлозі — така сама історія. Але з підлоговим люком стався, м’яко кажучи, фак ап. Я помилилася всього на 2 мм із висотою петель, коли їх приварювала. Хто в темі — той зрозуміє. А іншим, мабуть, не дуже цікаво, чому саме ці два міліметри можуть перетворитися на проблему вселенського масштабу. Тому після укладання плитки, коли я вже нахабно пишалася собою і вважала, що все зробила ідеально, з’ясувалося, що на мене чекає найбільший факап на цьому будівництві: люк не відкривається! У мене ж усюди шов 1,5 мм, усе в рівень, мама не підкопається! Я була абсолютно впевнена в собі, у своїй заливці й узагалі в тому, що я молодець кругом-бігом. І найсмішніше: я жодного разу не спробувала відкрити люк під час укладання плитки. Навіщо? Я ж на 100% упевнена, що все буде добре. Самовпевненість — страшна сила, особливо на будівництві. А докупити таку саму плитку вже неможливо, бо завод розбомбили російські підори. Тут треба пояснити ще один нюанс. Я не одна така навіжена — у мене є така сама шалена подруга. Вона подарувала мені цю плитку на Новий рік просто «заради приколу». Ну, подарувала — і подарувала. Тепер я не можу її просто викинути. Та й зайвої плитки немає. Тож маємо те, що маємо. А я ж так пишалася собою! Майже верх майстерності — плитка одна до одної, шви ідеальні. І ось вам треш: треба відривати мало не пів підлоги й переробляти, бо дверцята в підлозі не відкриваються — плитки з’єдналися між собою затиркою. У результаті — невдалий контроль над рухом доволі великого люка-дверей, кілька пачок плитки під заміну і повторна робота. Ну, це, звісно, гроші. Не мої ж, а чоловіка! Тому я з подвоєним завзяттям намагалася довести економію до абсурду. Чорт забирай, не пропадати ж добру! Але головна проблема — повна відсутність плитки. Зрештою я знайшла у Львові пару пачок і замовила доставку Новою поштою. Їхали вони три тижні. І тут — тадам! — Нову пошту розфігарили саме тоді, коли моя посилка була на депо. Збіг обставин просто фантастичний. Здавалося, будівельний всесвіт поставив собі за мету перевірити, скільки ще я витримаю. Я вже була в такому психозі, що збирала з обрізків усі потрібні елементи. Мені було глибоко фіолетово, що шов тепер уже не 1,5 мм. Головне — щоб хоч цілі плитки залишилися, з яких можна щось вирізати. До того ж постраждала ще й моя фіндебоберна вентиляція підлоги. Для її складної конструкції я зламала аж дев’ять плиток, поки все це випилювала. Нічого, конструкцію склеїла епоксидною смолою. На тріщину більше не дивлюся. Не бачу — значить, не існує. А ще були інші цікаві кути малюнка, які довелося фактично відновлювати вручну. Тож я була, скажімо так, не зовсім у ресурсному стані. Взяла болгарку й пропалила під кутом 45 градусів отвір навколо люка. У результаті він став зовсім не прихованим. Зате відкривається! А це, погодьтеся, вже певний прогрес. Дитина, яка на той момент уже була трохи приголомшена моїм станом, подивилася на це й видала: «Ну, мама трохи в психозі. Але нічого, я потім це закрию, і все буде нормально». Пішла, купила собі килим у місцевому магазині й закрила цей пам’ятник власному неадекватному рішенню. Ще замовила дещо в Китаї для додаткового декору. Штори трохи доопрацювала: пришила знизу обтяжувачі, оскільки тканина — реалістична імітація льону, але досить легка. У карниз вмонтувала кольорову світлодіодну стрічку з білим і теплим жовтим світлом. На першу секцію загнула окремий металевий карниз, щоб він працював як радіатор охолодження. Вийшло і досить яскраве аварійне освітлення, і атмосферне підсвічування для підлітка. Усе працює з пульта. Із плюсів — молодша дитина, а частково й старша, допомагали зі штукатуркою. Щоправда, молодший зрештою заявив, що більше не може цього витримувати й будівництво — точно не його професія. Старший же — окремий анекдот. Дивовижний рукожоп: що б йому не доручла,він зробить це настільки оригінальним способом і настільки навиворіт, що залишається тільки стояти й намагатися зрозуміти логіку процесу. Причому результат щоразу непередбачуваний. Зрештою я сказала: стоп! Я не згодна перетворювати будівельні матеріали на будівельне сміття, а власну нервову систему — на витратний матеріал. І знаєте, я дійшла висновку, що не всі люди здібні до будівництва й ремонту. Навіть якщо спочатку їм дуже хочеться долучитися. Просто вони ще не знають, що саме на них чекає. А коли дізнаються — не всіх це влаштовує. Коротше, ремонт — чудова нагода перевірити не лише якість будівельних матеріалів, а й міцність родинних стосунків. І нервової системи того, хто все це затіяв. Я вже мовчу що в нас домовленность з чоловіком була - що траси під електрику я роблю , але коробки він розключає сам і як я не підточила і не розповідала що я не розумію типу і не могу і все таке інше . Ну ми жеш девочки. По ходу пізно проводка сама, розетки сама , фонарі сама( правда електрік якій заеджал спитав що то був за пьяний елетрик, що робив штроби( а то буда я на драбині :)) було соромно і гордо одночасно бо я криво зашторобила алеж фонарі працюють . Током йокнуло один раз всего лиш. Ну летом коли розетки робила ще разок( чоловік не вчасно автомат включив)

Дякую . І божечкі мені 47 вже . І 24 години в моему місті нема світла, . Я все ще будую щось . Отримала докі на те, що добудувала рандомно , щоб не зійти з розуму . В цілому рандомно . Завершила оздоблення ось цього що добудувувала . Звісно, план А став планом С . Ничого нового , як завжди &лани змінюються .

Штучний інтелект мене максимум впізнає як Tsumugi Wabara Garden Roses — на сайті, який він підкинув, моя троянда дійсно дуже схожа. Але на українських сайтах під такою назвою взагалі зовсім інша квіткова картинка. Тож надії знайти в Україні готовий саджанець саме такого сорту як потрібна квітка ( коли ще якого саме сорту не знаєш )небагато. Розумію, що шукати сорт троянди за фото — це як ворожіння на кавовій гущі (або як упізнати сорт яблука по єдиному зрілому плоду). Але оскільки в мене є відносно свіжі стебла, я вирішила спробувати знову і зачеренкувати їх. Можливо, ці стебла не оброблені інгібіторами росту (для продажу квіти спеціально накачують «гальмами», щоб вони повільніше розпускалися у вазі). Хоча з досвіду: раніше мені вдалося розмножити лише одну троянду Девіда Остіна зі своїх садових. З семи живців тоді вижив і виріс у новий кущ (який навіть цього року вже цвів!) лише один. Тобто з живцюванням троянд у мене поки складається «так собі». Але заради такої красуні я готова повозитися довше — квітка неймовірна, а купити готовий саджанець без точної назви сорту просто нереально. Тож, шановні досвідчені колеги по цеху, підкажіть, чи всі дії правильні? Зрізи та довжину видно на фото. Потім опудрила «Грандісом» і встромила в суміш нейтрального ґрунту з перлітом. Тепличку зробила ось таку (вона одразу йде з отворами для вентиляції). Основна моя біда з живцями завжди класична: спочатку з бручок бадьоро перло нове листя, а потім стебло починає чорніти — і вже доволі велике листя засихає. А коріння при цьому або мінімальне, або його взагалі немає. Причому стовбур може почорніти як за два тижні, так і через два місяці, коли живець уже пишно вдягнувся в зелень. Як побороти цей підступний сценарій? Ну і плюс на дворе вже глибока осінь, тож шанс на успішне вкорінення зараз, здається, прямує до мінімуму. Що скажете?

Шановні пані та панове, допоможіть упізнати красуню з букета (може, японка?) 🌸 вирішила звернутися до нашого клубу. Подарували розкішний букет, квітка неймовірно гарна , аромат доволі вирижен як для троянд , а діаметр у повному розпуску досягає цілих 10-11 см! Дуже цікаво вона розпускається: спочатку бутон відкривається трьома акуратними «завитками» з пелюсток, і лише ближче до повного відквітання показується серединка з тичинками. Колір ніжний — рожевий із легким пильним (димчастим) підтоном. Схоже на якусь японку, своїм ніжним акварельним рожевим - сіруватим підтоном , такой , рожевий -дорослий колір , не дітячій ( якій для мене в сторону крема для торта Барбі) , мабуть, хтось із вас одразу впізнає знайомий сорт. Буду дуже вдячна за підказку!

Які красунчиків маленькі в вас . Алісум теж два рокі вже саджаю в ящикі , разом з пеларгоніями, в цілому також подобається квітка . Мені також дуже подобається аромат. Навіть коли вікно відкриваю доволі чутно. Гарно пухнастой хмаринкою звисають з ящика. В вас ще на фото вони не почали в повну силу квітувати думаю . Зазвичай квітоносів багато і вони спочатку стоять як в вас, а потім починають звісати з ящика під вагою , звісаючій вариант мені навіть більше подобається . А ще вони посуху та південь прямий гарно витримують. Я по ним смотрю коли поливати квіти потрібно .Едине, що так не зрозуміло як правільно з ним поводитися. Десь в серпні він вже був в мене доволі довгій і переросли пагони, і стали не дуже декоративні, в мінулому році я їх обрізала і він знов відростил нові, і квітували вони аж до сильних морозів на південній стороні стіни. А в цьому році посадила і також в серпні відрізала в надії , що обновиться і знов буде компактна свіжа рослина, чомусь в цьому році просто засохлі ничого не відновилось . Тож я не зрозуміла як правильно було різать . В общем спостерігаю далі . ще мені сподобався вариант- лобелія в грунт в ногі к трояндам . Кущі краще виглядалі, ніж в горщиках. І не пересихали жодного разу а значить квітували весь час . Відростили гарні кулі, ну і колір васильковий в лобеліі моя любоф. І абсолютно не сподобалась рожева бакопа. Тількі щось трохі пересохне -тож одразу всі квіти скідує і потім довго знов квіти набирає. геліотроп . Враження не однозначне. Очікувала більшого. Не красиво і не рівномірно відквітає зонтик , в жару чорніє листя, чорніє половина квітки . Брутально- депресивно. А от колір квіток весной і осенью фантастичний. Квітне і зараз і виглядає зараз навіть краще ніж літом . Аромат гарний але дуже слабкій, щось нагадує, але так і не змогла пригадати що саме, якась квітка з дитинства. Спробую на наступний рік ще раз посадити . Може якось не так посадила, або щось роблю не так.

Зато в мене повне фіаско з бегоніямі . Я пару разів пере сушила і квітка надовго скідує не тількі квітки, а і гілкі. Пока квітка набрала габітус - знов попала в пере сушку в спеку , хоча і в тіні вже були . Восени вроде відійшли, набрали бутони і я занесла в хату . Зараз просто все до корня оголяться почало( виглядає так, як взагалі зібрались вмерти при чому однаково всі кущі разом) . В порівнянні з цім і ампельними бегоніі бульбови більш стабільно себе поводять і не такі ніжні. Навить не знаю збережеться хто до весни чі ні

Сорян, фото конечно не дуже презентабельні, це після приморозку , зараз затяжни дощі, ще і горіх зверху почав скидувати листя , ну і я не прибірала- косила вже доволі давно, тому кущи виглядають не охайно ,але ж все ж такі кінець жовтня вже і багато хто вже закінчив квітувати і вмер

Що я думаю про «Тайдали» після цього сезону Цього року вирішила розширити кругозір і підсадила до торішнього «Велюра» новий сорт — Silver. Висновок однозначний: «Сільвер» виявився набагато потужнішим і витривалішим кущем. Щоб нарешті відучити машини паркуватися об мій паркан, я притягла з шиномонтажу шість величезних коліс (у кожне влізло аж по дві тачки повної ґрунтосуміші). Вклала їх просто на скошений бур’ян, підстеливши на дно картон. Мій «Сільвер» із крихітного контейнера P9 блискавично заповнив увесь простір і розкішним водоспадом звалився до самого низу — самого колеса під цією квітковою лавиною взагалі не було видно! Так однаково поводились всі три рослини в кожному колесі . А от Tidal Red Velour у трьох інших колесах на спекотному південному пеклі поводився скромніше. Без поливу (пару разів полити при посадці, а потім за все літо від сили рази два) він тримався все одно молодцем, але у серпні все ж почав «загинатися» і підсихати. На зараз прлуживий лише один . Ну, чесно кажучи, за такого спартанського режиму виживання й очікувати іншого було б наївно. Як парканні квіти без догляду взагалі то обідва молодці. До речі, «Сільвер» ще той партизан-хамелеон: усю дорогу грався у перевдягання — то цвіте на пеклі сонця чисто білими квітами, з трохі фіолетовою серединкою , то раптом в дощі стає бузковим. Зараз холода ось знову навіть ще більш бузковий стоїть. Прохожим подобається , дві сусідки просять розсаду на наступний сезон собі ( поділилась приживленними черенками з ними) . Другій експеремент зимування як в мінулому році маточного куща ще не проводила . До речі, маточний кущ мінулого року засохнув першим на паркані . Можливо сам кущ старіє і не такій живучій , точно не знаю . А от експеримент у великому кашпо (на 90 літрів), де сиділо по одній рослині «Сільвера» та «Ред Велюра», вважаю невдалим. Цей нахабний «Сільвер» загарбав собі дві третини об'єму і фактично безжально придушив бідного «Велюрчика». Тож загалом сорт Tidal Wave Silver сміливо рекомендую — велетень неймовірної сили! Щодо кашпо маленьких - його садити не пробувала .

А кут ви можете змінювати . Бо на такой поверхні проситься саме таке рішення

А що сталося аналіз сайту Ші не працює? Бета тестіровщикі дорого беруть? Напевно треба спочатку таке виправити .

Чі назва першої часткі salmon натякає що це повинен бути лососевий відтінок?

Ось що я знайшла Це сортові назви (конкретні сорти), а не окремі селекційні напрямки чи групи. Просто в селекції пеларгоній ці два сорти належать до різних типів (категорій): 1. Розебудна пеларгонія (Rosebud Pelargonium) — це велика група зональних пеларгоній, у яких квіти нагадують маленькі троянди. Сорт 'Rosalinda' тут є конкретним представником цієї групи. 2. Серія Survivor — це сучасна комерційна серія гібридів (зручна для клумб і контейнерів, виведена на витривалість), а 'Rosalinda' (або повна назва Survivor Idols Rosalinda) — це конкретний сорт усередині цієї серії з яскраво-рожевими махровими квітками. Тобто це два зовсім різні сорти від різних селекціонерів, які просто мають схожу назву (або співпадіння імен). Одному сорту притаманна форма трояндочки, а іншому — великі класичні махрові шапки з потужної комерційної лінійки. далі були рожеви квіти один в один з вашими . Тож в чому сумніви?

Взагалі-то ми просто перебралися сюди з іншої теми через токсичність декого з чоловіків. Дякуючи Аллі, ми створили цей куточок — я дуже за нею сумую і сподіваюся на її повернення, хоча життя склалося так, що вона теж з часом покинула групу. Ця тема створювалася зовсім не про сад. Скоріш, це сховище для наших посиденьок під прикриттям нецікавої для інших теми, де нас не дістануть токсичні - зрадницькі дискусії про війну, зперичатися з якими більше нема а ні часу а ні натхнення, бо ціх руснявих ботів не переговориш , або щасливий шлюб тощо. Фактично це лампова вечірка в найдальшому кутку — задворки після задворків. Тож сад тут скоріше для відведення очей, ніж за назвою автора. Хоча говорити про сад звісно, можна і потрібно. Бо більшість з нас сад обьеднує сад-город в більшій чі меньшой ступені

Тю , ви все скажете котлети на пательне? 😀 Я вже давно накладаю протівень котлет ( протівень застіляю папіром) под фольгу -180 через 25 хв знімаю фольгу і на 190 на 10 хв до скоринки. Чисто на кухні і швидко. Спробуйте такій метод , можливо сподобається .

Люблю таки. В мене вінтажний різдвяний бавовняний англійській фартух , дуже гарно пошитий , з витачками і на грудях і по боках, цікавий крой , не звичний але мега зручний , тканина бомбезна . Бавовна , абсолютно не парить, але така приемно щільна , що дуже довго залишається під ним сухим коли багато мокрого В консервацію , то що . Він гарно закриває бока. Обгортає повністью . І об нього завжди хочеться чомусь витерти руки. Або набрати щось подол. І він начебто для цього пристосован як жоден інший . Застебується на ґудзик. Лямка штатно в перехрести,на спині ,схоже чімось як шкільних фартухах колись, але це не вдобно тому я їх на шиї завязую. І ось йому вже потрібна заміна. Тож викройку якщо я з нього навить зниму, то тканина точно не знайдеться . Ближайша по задуму напевно тефлонова , але Тож я після цього фартуху переодично замислююсь а існують ще якісь вдали моделі так щоб хотілось вдягати . Бо в цілому маю декілько фартухів, але користуюся лише цім. Тож якщо в вас щось цікавеньке по крою , буду вдячна за фото

Пані Наталю, сімейний лук гарний вийшов. Якраз над цим думала: що якщо брати цілий шматок тканини, то доведеться шити не одну футболку, або залишиться чималий залишок. Тож тоді доводиться знову боротися з рештками (в мене таких залишків уже небагато залишилося — тільки під двоспальним ліжком, у сенсі — весь простір під ним).А у вас є ще фотографії? Вони мене прям мотивують дістати залишки чогось і пошити, а то я за машинку вже місяць майже не сідала. Особливо хочеться взятися за те, до чого раніше з різних причин не доходили руки. Або ось зараз у мене стоїть завдання: треба пошити новий фартух, і я міркую, чого саме хочу. Варіант А — врятувати планету й переробити старий одяг (наприклад, поєднати джинси та чоловічі сорочки). Але тут у жіночому варіанті я його не бачу, скоріше в чоловічому — для гриля чи чогось подібного. Варіант Б — взяти нову тефлонову тканину і придумати якийсь зручний фартух. До речі, щодо фартухів: хто яким користується і які моделі обирає?

Мій особистий досвід із моделюванням лекал завжди був непростим. Коли шиєш на себе, з часом збирається база перевірених викрійок, які можна брати за основу і змінювати для нових моделей. Журнал «Бурда» мені підходив, альтернатив то особо не було в 2000 -х , але я знала головне правило: кожну викройку обов'язково потрібно було зменшувати у висоті по спині, ширині та довжині на певну кількість відсотків. Виточки майже ніколи не збігалися з параметрами моєї фігури, тому я майже завжди їх переносила. Тобто загальна концепція «Бурди» працює, але завжди вимагає персональних нюансів. Найбільше мені сповідався метод моделювання безпосередньо на манекені. Одного разу я побачила, як створюють викройку від малюнка до готового комплекту лекал. Це виявилося просто та зрозуміло — жодних складних креслень чи сіток.Для деяких складних речей, наприклад вечірніх суконь із корсетним драпіруванням, без манекену взагалі не обійтися, хоча це специфічний одяг, який більшості людей потрібен кілька разів у житті. Звісно, постає питання, де взяти манекен. Я купувала готовий пінопластовий манекен за зовсім невеликі гроші і за допомогою шпильок нарощувала потрібні місця прямо на пінопласті — додавала об'єм у зоні грудей чи стегон. Поверх одягала чохол штатний із біфлексу, і отримувала точну копію своєї або іншої потрібної фігури. В мене були три розміра стандартних s,m,L. І такім образом в мене майже завжди під рукою була готова фігура . Шити на такому манекені для себе набагато простіше, ніж робити примірки на собі (на ньому ж зручно виконувати і вологу теплову обробку). А ще колись колега-дизайнерка розповідала про спосіб створення ідеального манекену за власними мірками, вони робили таки з себе , коли були студентами 1. На людину надягають футболку. 2. Помічник досить щільно, але без зайвого здавлювання обгортає її харчовою плівкою поверх гладкого лонгсливу. 3. Поверх плівки наноситься багато шарів малярного скотчу, щоб утворився міцний панцир (руки при цьому вільні, що значно спрощує процес). 4. Отриманий панцир акуратно розрізають і знімають з людини. 5. Горловину та низ ретельно заклеюють тим самим скотчем, після чого внутрішню порожнину повністю заповнюють монтажною піною з балона. Після застигання піни залишається лише зняти панцир і пошити м'який чохол із біфлексу (за принципом чохла на валізу). Такий метод єдиний і незамінний для дуже складних індивідуальних форм тіла, коли стандартний манекен абсолютно не підходить., або дуже дуже бюджетний як на прикладі дівчинок студенток для проектів з моделювання .

Отак. Я теж зараз ну прям фігово бачу. Я вже не знаю, що мені й робити. Прогресиви — вони класні. В цілому. Життя прям нормальне. Але без них як у стробоскопі: ні пофарбувати, ні брови сформувати. Інший бік — мілкота і читання через 6 місяців знову недосяжні. Поки що не впевнена, чи це вплив прогресивних лінз (звикання мозку до них чи погіршення зору), чи просто різниця сприйняття реальності в лінзах і без лінз. Причому, коли я знімаю окуляри (а я до них звикла гарно), я взагалі без них нічого не бачу. Від слова зовсім. Це не так, як я змінювала діоптрії раніше, — це взагалі просто нічого без окулярів. Тож вишивка для мене вже два роки недосяжна, а шиття потребує дуже гарних умов і світла. А потім я все одно бачу відхилення строчки (бо коли шиєш епізодично, навик трохи втрачається). Раніше можна було б казати, що шиєш як китаєць на фабриці, але я не знаю, хто шиє на тих фабриках, але вони шиють і в'яжуть ідеально. тож всьому свій час . Але я точно можу сказати що вишивка більше не моє. Сумую? Ні , я вишивала настільки багато, що мені вистачило так, щоб захоплюватися, стати професіоналом, почати заробляти цім, і стати рабом цього хоббі і покинути його і це все за 25 років . Від 5 років до 30 . До речі, шиття теж було з 5 років і я досі вважаю що це гарний скіл для людини. З трех дитин в мене опанувал його лише один син, він себе шиє на початковому рівні ( він знає базу і при необхідності зможе її самостійно розширювати, зараз проект в школі- пошив костюма для театрального гуртка суміжного з художнім в якому він навчається, тож наблюдаю що буде в самому складному сегменті - моделювання і коструювання викройок . Це дивовижно, але не знаю як вони обійдуть цей етап.

Це було дуже давно. Я ще до декрету цім займалась - шиття і вишивка одягу і аксесуарів. Навіть створювала колись колекцію сумок і вечірніх суконь- корсетів колись . Це було так давно. Майже в минулому житті

Оце так справа! Цього року в залишалась неоздоблена веранда — ну, типу, газоблок і все. Молодший вирішив, що зможе зробити оздоблення сам. Місяць намагався зі старшим штукатурити (проводку я вже заштробила, на 70% до того часу). Сам зробив рендер у ШІ, але руками зрештою довелося працювати мамі, бо почалась якась фігня. Тож майже все літо я зависала на оздобленні кімнати з чотирма віконцями/дверцятами (двері приховани в підлогу, стелю,дві стіни, відкоси , бо це ж колишня веранда, але тепер — план Б). До речі, про штори. Карніз із підсвіткою у шторах — прикольна штука! Придумала, як його зробити, через те, що не змогла дотягнути чотириметровий карніз Новою поштою. А самі штори? Імітація льону — дуже гарна. Куплена на Temu за 2000, доопрацьована встромлянням обтяжувача в низ і тасьмою зверху. У підсумку це вийшло в чотири рази дешевше, ніж я спробувала зробити на замовлення в магазині по місту, і вдвічі дешевше, ніж якби я сама придбала тканину і шила з нуля.

Оце цікаво . Два питання . Як ви вправляєтеся з трикотажем бо для нього потрібно розпошивочна машина. . Светри? Це трикотаж знов ж такі . Як на звичайной побутовій машині цей трикотаж опанувати. Для мене за 20 років це все ж таки анріал . Я можу шити професійно але не берусь за джинсу та за трикотаж/ лайкру. . Маю 50 лапок для побутової машини і жодна не дає професійного шву . Це по перше . По друге …. Таки в більшості дешевше купити готове з Китаю , як ни крути . Я не знаю як вони це роблять , але купила дивовижни куртки чоловіку і собі фліс/ софтшел. Це дешевше втрічі , навіть якщоб я сама шила . Зараза, вартість двох блискавок для куртки на місцевому ринку . Тож я можу шити . Але зараз дешевше купити готове. Все що роблю зараз по шиттю - саджаю по фігурі , дуже рідко переробляю не вдали покупки, хоча і зараз схиляюсь к тому, що простіше просто відправити назад все, що не подобається без заморочок.

А я ж жодного разу навіть не пробувала мочених яблук. Але в чоловіковій бабусі є хата, і там росте Антонівка — дерево було посаджене спеціально на мочені яблука. Усе, що я пам’ятаю з розповіді, — яблука мають бути одного розміру і з плодоніжками (хвостиками). І я дізналась, як їх робити по-старинці на Поліссі, і навіть записала, бо чоловіку смак дитинства це був. Начебто ще можно із сортів брати ( Пепін якій вказан в записах, що біля струмка росте, напевно це сорт , але не впевнена) знадобляться міцні , гладкі яблука з хвостиками, трохи вишневого + смородинового листя , і житня солома , житнє борошно жменя Рецепт заливки простий: на 10 літрів води 3 столові ложки солі та 300 грамів меду. Борошно залити водою і почекати , злити прозору воду до розсолу, без борошна ( бо з борошном піде пліснява) А процес взагалі затишний: на дно ємності вистилаємо зелень і солому, рядами акуратно складаємо яблука хвостиками догори (щоб не побити шкірочку!), кожен ряд повторяється шар, щоб яблуко не пошкодилось , заливаємо цим розсолом, зверху кладемо кружальце від дубової діжки ( можна відтворити голочкой дуба і тарелкой) і зверху голиш ( великій рівний гладкій каменюка , ( в мене це банка з водою) Спочатку воно постоять повинно кілька днів у теплі, а потім — у льох . На новий рік готові ( судячи з рецепту квасить потрібно пізніше ) . Рецепт орігінальний, але я чесно скажу- жодного разу я робила( то Антонові нема без червяков, то житній соломи яка головний інгрідіент, то борошно не знайшла, то час вийшов.

Шановне панство! Зараз сезон яблук і груш у великій кількості. У кого є місце в морозилці, пропоную заготовити пироги. Потім дістаєте із морозилки — і відправляєте напівфабрикат одразу в духовку. Мій рецепт переробляє величезну кількість яблук: сам пирог складається з них приблизно на 80%. Через це він чудово підходить для часів «необмеженої кількості яблук» і чудово переносить довготривалу заморозку. Якщо цікава така заготовка, напишу рецепт!