Окремий квест був з отриманням цієї іспанської люстри-вентилятора. Мега класний девайс! І це вже другий у моєму будинку. Шкода тільки, що коштує як кондиціонер. А загалом — безшумний, і я його однозначно рекомендую. Лопаті справді дерев’яні, розумний будинок, керування та всі інші приємності присутні.
А ось там, на стелі, є прихований люк, який ви все одно можете побачити, хоч як би я не намагалася його замаскувати.
Стеля обшита зрощеною липовою вагонкою. З нею теж був окремий квест: ширина планок не збігалася з шириною стелі, до того ж на матеріалі був брак, а в мене саме тоді зламалася торцювальна пилка.
Тому — банзай! Японська пилка, ручна робота і зрощування планок потай, у розбіг, по площині. Використовувала випадкові відрізки завдовжки 1,5–2 метри. Якщо ви не знайдете в малюнку місць зрощування, які я створила майже як паркетну набірку, то я — ухууу! Оце вже можна вважати справжнім приводом пишатися собою.
На підлозі — така сама історія.
Але з підлоговим люком стався, м’яко кажучи, фак ап. Я помилилася всього на 2 мм із висотою петель, коли їх приварювала. Хто в темі — той зрозуміє. А іншим, мабуть, не дуже цікаво, чому саме ці два міліметри можуть перетворитися на проблему вселенського масштабу.
Тому після укладання плитки, коли я вже нахабно пишалася собою і вважала, що все зробила ідеально, з’ясувалося, що на мене чекає найбільший факап на цьому будівництві: люк не відкривається!
У мене ж усюди шов 1,5 мм, усе в рівень, мама не підкопається! Я була абсолютно впевнена в собі, у своїй заливці й узагалі в тому, що я молодець кругом-бігом.
І найсмішніше: я жодного разу не спробувала відкрити люк під час укладання плитки. Навіщо? Я ж на 100% упевнена, що все буде добре. Самовпевненість — страшна сила, особливо на будівництві.
А докупити таку саму плитку вже неможливо, бо завод розбомбили російські підори.
Тут треба пояснити ще один нюанс. Я не одна така навіжена — у мене є така сама шалена подруга. Вона подарувала мені цю плитку на Новий рік просто «заради приколу». Ну, подарувала — і подарувала. Тепер я не можу її просто викинути. Та й зайвої плитки немає. Тож маємо те, що маємо.
А я ж так пишалася собою! Майже верх майстерності — плитка одна до одної, шви ідеальні. І ось вам треш: треба відривати мало не пів підлоги й переробляти, бо дверцята в підлозі не відкриваються — плитки з’єдналися між собою затиркою.
У результаті — невдалий контроль над рухом доволі великого люка-дверей, кілька пачок плитки під заміну і повторна робота.
Ну, це, звісно, гроші. Не мої ж, а чоловіка! Тому я з подвоєним завзяттям намагалася довести економію до абсурду. Чорт забирай, не пропадати ж добру!
Але головна проблема — повна відсутність плитки. Зрештою я знайшла у Львові пару пачок і замовила доставку Новою поштою. Їхали вони три тижні.
І тут — тадам! — Нову пошту розфігарили саме тоді, коли моя посилка була на депо. Збіг обставин просто фантастичний. Здавалося, будівельний всесвіт поставив собі за мету перевірити, скільки ще я витримаю.
Я вже була в такому психозі, що збирала з обрізків усі потрібні елементи. Мені було глибоко фіолетово, що шов тепер уже не 1,5 мм. Головне — щоб хоч цілі плитки залишилися, з яких можна щось вирізати.
До того ж постраждала ще й моя фіндебоберна вентиляція підлоги. Для її складної конструкції я зламала аж дев’ять плиток, поки все це випилювала. Нічого, конструкцію склеїла епоксидною смолою. На тріщину більше не дивлюся. Не бачу — значить, не існує.
А ще були інші цікаві кути малюнка, які довелося фактично відновлювати вручну.
Тож я була, скажімо так, не зовсім у ресурсному стані. Взяла болгарку й пропалила під кутом 45 градусів отвір навколо люка. У результаті він став зовсім не прихованим. Зате відкривається! А це, погодьтеся, вже певний прогрес.
Дитина, яка на той момент уже була трохи приголомшена моїм станом, подивилася на це й видала:
«Ну, мама трохи в психозі. Але нічого, я потім це закрию, і все буде нормально».
Пішла, купила собі килим у місцевому магазині й закрила цей пам’ятник власному неадекватному рішенню.
Ще замовила дещо в Китаї для додаткового декору. Штори трохи доопрацювала: пришила знизу обтяжувачі, оскільки тканина — реалістична імітація льону, але досить легка.
У карниз вмонтувала кольорову світлодіодну стрічку з білим і теплим жовтим світлом. На першу секцію загнула окремий металевий карниз, щоб він працював як радіатор охолодження. Вийшло і досить яскраве аварійне освітлення, і атмосферне підсвічування для підлітка. Усе працює з пульта.
Із плюсів — молодша дитина, а частково й старша, допомагали зі штукатуркою. Щоправда, молодший зрештою заявив, що більше не може цього витримувати й будівництво — точно не його професія.
Старший же — окремий анекдот. Дивовижний рукожоп: що б йому не доручла,він зробить це настільки оригінальним способом і настільки навиворіт, що залишається тільки стояти й намагатися зрозуміти логіку процесу. Причому результат щоразу непередбачуваний.
Зрештою я сказала: стоп! Я не згодна перетворювати будівельні матеріали на будівельне сміття, а власну нервову систему — на витратний матеріал.
І знаєте, я дійшла висновку, що не всі люди здібні до будівництва й ремонту. Навіть якщо спочатку їм дуже хочеться долучитися. Просто вони ще не знають, що саме на них чекає. А коли дізнаються — не всіх це влаштовує.
Коротше, ремонт — чудова нагода перевірити не лише якість будівельних матеріалів, а й міцність родинних стосунків. І нервової системи того, хто все це затіяв.
Я вже мовчу що в нас домовленность з чоловіком була - що траси під електрику я роблю , але коробки він розключає сам і як я не підточила і не розповідала що я не розумію типу і не могу і все таке інше . Ну ми жеш девочки. По ходу пізно проводка сама, розетки сама , фонарі сама( правда електрік якій заеджал спитав що то був за пьяний елетрик, що робив штроби( а то буда я на драбині :))
було соромно і гордо одночасно бо я криво зашторобила алеж фонарі працюють . Током йокнуло один раз всего лиш. Ну летом коли розетки робила ще разок( чоловік не вчасно автомат включив)
Аня, він не рукожоп, а маніпулятор, мені малий так зізнався на ювілеї, типу, він прохавав, що треба все так робити аби вивести мене з себе і тоді я психону і все зроблю сам. Тобі ще тільки 47, а ти вже стільки встигла зробити на відміну від багатьох так званих мужчін. Ти живеш повнокровним життям, не зупиняйся і квітни!
Окремий квест був з отриманням цієї іспанської люстри-вентилятора. Мега класний девайс! І це вже другий у моєму будинку. Шкода тільки, що коштує як кондиціонер. А загалом — безшумний, і я його однозначно рекомендую. Лопаті справді дерев’яні, розумний будинок, керування та всі інші приємності присутні. А ось там, на стелі, є прихований люк, який ви все одно можете побачити, хоч як би я не намагалася його замаскувати. Стеля обшита зрощеною липовою вагонкою. З нею теж був окремий квест: ширина планок не збігалася з шириною стелі, до того ж на матеріалі був брак, а в мене саме тоді зламалася торцювальна пилка. Тому — банзай! Японська пилка, ручна робота і зрощування планок потай, у розбіг, по площині. Використовувала випадкові відрізки завдовжки 1,5–2 метри. Якщо ви не знайдете в малюнку місць зрощування, які я створила майже як паркетну набірку, то я — ухууу! Оце вже можна вважати справжнім приводом пишатися собою. На підлозі — така сама історія. Але з підлоговим люком стався, м’яко кажучи, фак ап. Я помилилася всього на 2 мм із висотою петель, коли їх приварювала. Хто в темі — той зрозуміє. А іншим, мабуть, не дуже цікаво, чому саме ці два міліметри можуть перетворитися на проблему вселенського масштабу. Тому після укладання плитки, коли я вже нахабно пишалася собою і вважала, що все зробила ідеально, з’ясувалося, що на мене чекає найбільший факап на цьому будівництві: люк не відкривається! У мене ж усюди шов 1,5 мм, усе в рівень, мама не підкопається! Я була абсолютно впевнена в собі, у своїй заливці й узагалі в тому, що я молодець кругом-бігом. І найсмішніше: я жодного разу не спробувала відкрити люк під час укладання плитки. Навіщо? Я ж на 100% упевнена, що все буде добре. Самовпевненість — страшна сила, особливо на будівництві. А докупити таку саму плитку вже неможливо, бо завод розбомбили російські підори. Тут треба пояснити ще один нюанс. Я не одна така навіжена — у мене є така сама шалена подруга. Вона подарувала мені цю плитку на Новий рік просто «заради приколу». Ну, подарувала — і подарувала. Тепер я не можу її просто викинути. Та й зайвої плитки немає. Тож маємо те, що маємо. А я ж так пишалася собою! Майже верх майстерності — плитка одна до одної, шви ідеальні. І ось вам треш: треба відривати мало не пів підлоги й переробляти, бо дверцята в підлозі не відкриваються — плитки з’єдналися між собою затиркою. У результаті — невдалий контроль над рухом доволі великого люка-дверей, кілька пачок плитки під заміну і повторна робота. Ну, це, звісно, гроші. Не мої ж, а чоловіка! Тому я з подвоєним завзяттям намагалася довести економію до абсурду. Чорт забирай, не пропадати ж добру! Але головна проблема — повна відсутність плитки. Зрештою я знайшла у Львові пару пачок і замовила доставку Новою поштою. Їхали вони три тижні. І тут — тадам! — Нову пошту розфігарили саме тоді, коли моя посилка була на депо. Збіг обставин просто фантастичний. Здавалося, будівельний всесвіт поставив собі за мету перевірити, скільки ще я витримаю. Я вже була в такому психозі, що збирала з обрізків усі потрібні елементи. Мені було глибоко фіолетово, що шов тепер уже не 1,5 мм. Головне — щоб хоч цілі плитки залишилися, з яких можна щось вирізати. До того ж постраждала ще й моя фіндебоберна вентиляція підлоги. Для її складної конструкції я зламала аж дев’ять плиток, поки все це випилювала. Нічого, конструкцію склеїла епоксидною смолою. На тріщину більше не дивлюся. Не бачу — значить, не існує. А ще були інші цікаві кути малюнка, які довелося фактично відновлювати вручну. Тож я була, скажімо так, не зовсім у ресурсному стані. Взяла болгарку й пропалила під кутом 45 градусів отвір навколо люка. У результаті він став зовсім не прихованим. Зате відкривається! А це, погодьтеся, вже певний прогрес. Дитина, яка на той момент уже була трохи приголомшена моїм станом, подивилася на це й видала: «Ну, мама трохи в психозі. Але нічого, я потім це закрию, і все буде нормально». Пішла, купила собі килим у місцевому магазині й закрила цей пам’ятник власному неадекватному рішенню. Ще замовила дещо в Китаї для додаткового декору. Штори трохи доопрацювала: пришила знизу обтяжувачі, оскільки тканина — реалістична імітація льону, але досить легка. У карниз вмонтувала кольорову світлодіодну стрічку з білим і теплим жовтим світлом. На першу секцію загнула окремий металевий карниз, щоб він працював як радіатор охолодження. Вийшло і досить яскраве аварійне освітлення, і атмосферне підсвічування для підлітка. Усе працює з пульта. Із плюсів — молодша дитина, а частково й старша, допомагали зі штукатуркою. Щоправда, молодший зрештою заявив, що більше не може цього витримувати й будівництво — точно не його професія. Старший же — окремий анекдот. Дивовижний рукожоп: що б йому не доручла,він зробить це настільки оригінальним способом і настільки навиворіт, що залишається тільки стояти й намагатися зрозуміти логіку процесу. Причому результат щоразу непередбачуваний. Зрештою я сказала: стоп! Я не згодна перетворювати будівельні матеріали на будівельне сміття, а власну нервову систему — на витратний матеріал. І знаєте, я дійшла висновку, що не всі люди здібні до будівництва й ремонту. Навіть якщо спочатку їм дуже хочеться долучитися. Просто вони ще не знають, що саме на них чекає. А коли дізнаються — не всіх це влаштовує. Коротше, ремонт — чудова нагода перевірити не лише якість будівельних матеріалів, а й міцність родинних стосунків. І нервової системи того, хто все це затіяв. Я вже мовчу що в нас домовленность з чоловіком була - що траси під електрику я роблю , але коробки він розключає сам і як я не підточила і не розповідала що я не розумію типу і не могу і все таке інше . Ну ми жеш девочки. По ходу пізно проводка сама, розетки сама , фонарі сама( правда електрік якій заеджал спитав що то був за пьяний елетрик, що робив штроби( а то буда я на драбині :)) було соромно і гордо одночасно бо я криво зашторобила алеж фонарі працюють . Током йокнуло один раз всего лиш. Ну летом коли розетки робила ще разок( чоловік не вчасно автомат включив)
_svg.thumb.webp.e685c5ea89925f2229d0602aff03b48a.webp)
