Россияне к нам принесли войну

[Akademik]

24 минуты назад, sat-prof сказал:

КДБ передіті в революціонерів УПА стали вбивати людей Волині,щоб зганьбити УПА в Україні, щоб їх знищити і щоб народ не допомагав їм.ПІДЛИЙ КРЕМЛЬ І ПІДЛА ЙОГО ПОЛІТИКА. Всюди у великих містах пропагувала російську мову.

поляки что то хремль не упоминают в контексте волыни. Много свидетельств было, надо просто сделать выводы и не совать тех "героев" которые стариков и детей умерщвяли - современным украинцам

Змінено 4 травня користувачем Akademik

[Akademik]

4 минуты назад, tort сказал:

Особисто я тобі нічого не "совал", так що звали за обрій, рашист.

рашисты те кто разделяет общество украинское. 

 

У Києві є вулиця Романа Шухевича, вулиця Євгена Коновальця, а раніше існувала проспект Степана Бандери (залишився після перейменування Московського проспекту).

У центральних та східних областях такі назви з’являються, але часто викликають більше суспільних дискусій.

 

В Україні така політика підтримується державою, але в регіонах із різною історичною пам’яттю виникають протести.

У Польщі така практика часто викликає гостру реакцію через історичні події на Волині.

Змінено 4 травня користувачем Akademik

[tort]

21 хвилину тому, Akademik сказав:

рашисты те кто разделяет общество украинское. 

Ну так, це ти, в тому числі і за цією ознакою. Твої провокативні дописи срямовані на цей розділ. А те що ти майже ну ніякого відношення не маєш до українського суспільства то ти довів своїми шовіністичними випадами у бік цього суспільства. Так що вали звідси.

upd: ще дописи майже всі правиш, і це я не про граматику, яка в тебе на рівні  середньої школи. Її ти як раз лишаєш як є.

Змінено 4 травня користувачем tort

[karbo]

11 минут назад, Akademik сказал:

ЩОДО ВШАНУВАННЯ 70-Ї РІЧНИЦІ ВОЛИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ ТА ВІДАННЯ ШАНИ ЙОГО ЖЕРТВАМ

У липні цього року минає 70 років з часу масових злочинів, скоєних Організацією українських націоналістів (ОУН) та загонами Української повстанської армії (УПА) проти польського населення на Волині та у Східній Галичині, внаслідок чого у 1943–1945 роках загинуло близько 100 тисяч поляків. Гинули також польсько-українські родини та українці, які відмовлялися брати участь у злочинній акції або рятували поляків. Злочини скоювалися з небувалою жорстокістю — жертв спалювали живцем, витончено катували перед смертю.

Однією з найбільш драматичних подій, пов’язаних із Волинським злочином, була так звана "кривава неділя" — 11 липня 1943 року бойовики УПА одночасно атакували 99 населених пунктів, населених поляками. До різанини призвело прагнення українських націоналістів створити власну, етнічно однорідну державу.

Щоб відновити пам’ять про ці події та вшанувати жертв, депутатські клуби PO (Громадянська платформа), PiS (Право і справедливість), PSL (Польська селянська партія) та SP (Солідарна Польща) подали відповідні проєкти ухвал. Три проєкти про встановлення 11 липня Днем пам’яті мучеництва мешканців Кресів (проєкти № 327, 470, 536 і 536-A) підготували депутати PSL, PiS і SP. Проєкт ухвали про геноцид, скоєний ОУН-УПА на польському населенні Східних Кресів у 1939–1947 рр. (№ 1295) подали депутати PSL. Проєкт про вшанування 70-ї річниці трагедії польського населення на Східних Кресах ІІ Речі Посполитої (№ 1333) — депутати PO.

Звіт комісії культури і засобів масової інформації про ці п’ять проєктів представив депутат Роберт Тишкевич (PO). Він повідомив, що для створення єдиного документа було створено підкомісію за участі представників Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва, Інституту національної пам’яті, середовищ Кресів та громадських організацій, а також експертів міжнародного права. Однак не вдалося підготувати один текст, який би підтримали всі партії. Депутат зазначив, що після гострих дебатів було подано поправки, які, утім, не були прийняті комісією — вони стали меншинними пропозиціями (6 усього).

Спірні питання стосувалися встановлення 11 липня днем пам’яті жертв Волинської різанини та вживання терміну «геноцид». Р. Тишкевич зазначив, що запропонована комісією редакція відповідає нещодавно прийнятій постанові Сенату Польщі, де злочин названо «етнічною чисткою з ознаками геноциду». Він підкреслив, що цю формулу підтримали як представник Ради охорони пам’яті, проф. Анджей Кунерт, так і представник Інституту нацпам’яті, вказуючи на складний характер злочину: частиною була депортація, що нині кваліфікується як етнічна чистка, а геноцид — її складова.

Комісія також зазначила, що 17 вересня — річниця радянської агресії на Польщу 1939 року — найбільш широко відображає мучеництво всіх Кресов’ян, оскільки охоплює як Волинський злочин, так і депортацію до Сибіру, Катинський розстріл, розстріли у Понарах тощо.

У дебатах проти фрази «етнічна чистка з ознаками геноциду» виступили депутати з PiS і SP, вимагаючи чіткого визначення злочину як «геноциду». Цю позицію підтримали також депутати SLD та PSL. Вони також виступали за встановлення 11 липня Днем пам’яті жертв Волинського злочину, підкреслюючи, що це був би моральний борг перед жертвами, які не можуть самі вимагати справедливості.

Представники PO та RP застерігали, що слово «геноцид» може нашкодити польсько-українським відносинам. Депутат Рафал Групінський (PO) заявив, що висловлювання Сейму мають бути не тільки правдивими щодо минулого, але й такими, що будують майбутнє співпраці та примирення з Україною, з огляду на її вибір між Росією та Європою.

Депутат Пйотр Бабінец (PiS) зазначив, що не слід використовувати евфемізми, а чітко називати Волинський злочин геноцидом, відповідно до правових і моральних норм. Він підкреслив, що примирення має ґрунтуватися на правді.

Депутат Пйотр Бауч (RP) висловив думку, що визначення характеру злочину — це технічне рішення, і незалежно від термінології, назвати когось злочинцем — уже достатній осуд.

Депутат Францішек Єжи Стефанюк (PSL) заявив, що не боїться погіршення польсько-українських відносин, так само як не боїться засуджувати злочини Гітлера чи Сталіна. Він підкреслив, що вбивства чинили не український народ, а злочинні формування, не пов’язані з сучасною незалежною Україною.

Депутат СЛД Томаш Камінський висловив жаль з приводу того, що не вдалося досягти консенсусу й прийняти ухвалу одностайно, закликаючи пам’ятати, до чого призводить будь-який націоналізм.

Патрик Які (SP) підкреслив, що польська держава не змогла належно вшанувати пам’ять жертв. Він послався на опитування, згідно з якими 48% поляків не знають, що сталося на Волині.

Оскільки було подано поправки й меншинні пропозиції, проєкт повернули до комісії.

У третьому читанні депутати Юзеф Зих (PSL) і Казімєж Міхал Уяздовський (PiS) закликали визнати Волинську різанину геноцидом. Зих послався на Конвенцію ООН 1948 року, яка визначає геноцид як умисне знищення частини етнічної групи. Він підкреслив, що ця дефініція цілком підходить до Волинського злочину.

Уяздовський зазначив, що не лише міжнародне, але й польське право визнає такі злочини геноцидом і закликав не застосовувати автоцензуру.

Міністр закордонних справ Радослав Сікорський закликав прийняти ухвалу у версії, запропонованій комісією, наголосивши, що це не позиція уряду, а його особиста думка. Він послався на висновки істориків — Анджея Кунерта та британця Нормана Дейвіса, які визнали події як етнічну чистку з ознаками геноциду. Він застеріг, що радикалізація може зашкодити євроінтеграції України.

Сейм відхилив поправки, які передбачали вживання слова «геноцид» та встановлення 11 липня Днем пам’яті жертв Волинського злочину — мучеництва Кресов’ян.

Перед голосуванням депутати вшанували жертв хвилиною мовчання і молитвою «Вічний відпочинок». Депутат Стефанюк закликав, щоб хоча б вшанування жертв об’єднало весь парламент.

Сейм ухвалив постанову про вшанування 70-ї річниці Волинського злочину та вшанування його жертв 263 голосами «за», при 33 «проти» і 146 тих, хто утримався.

 

orka.sejm.gov.pl/kronika.nsf/0/9BC13C41115CB8FDC1257BC10029F70D/%24File/kronika042_7.pdf

Українцям пох тричі на рішення сейму 

[sat-prof]

13 хвилин тому, Akademik сказав:

ЩОДО ВШАНУВАННЯ 70-Ї РІЧНИЦІ ВОЛИНСЬКОГО ЗЛОЧИНУ ТА ВІДАННЯ ШАНИ ЙОГО ЖЕРТВАМ

Diasporiana Електронна бібліотека | Політологія  Електронна бібліотека

Zelenko K. Stosunki polsko- ukrainskie w II rzyczypospolitej 1918-1939 pdf

Змінено 4 травня користувачем sat-prof

[Электрон3]

В 17.04.2025 в 20:19, Vinsol2009 сказал:

І з Китаєм...

А з Того?

[Akademik]

6 минут назад, sat-prof сказал:

Diasporiana Електронна бібліотека | Політологія  Електронна бібліотека

Zelenko K. Stosunki polsko- ukrainskie w II rzyczypospolitej 1918-1939 pdf

речь о том чтобы перевернуть эти страницы истории, перекреститься и забыть а не улицы ими называть и навязывать большинству без референдумов просто репресивно  

ну и показать что не рашн пропаганда это а реально трагедия

Змінено 4 травня користувачем Akademik

[Akademik]

ну и не надо чтобы история повторилась
 

Цитата

 До різанини призвело прагнення українських націоналістів створити власну, етнічно однорідну державу.

а судя по коментам тут на форуме - такие настроения есть 

[sat-prof]

Колонія, яка народила націю: парадокс Галичини за часів Австро-Угорщини.

Уявіть край, де нема доріг.

Де селяни — майже раби, а лікар — розкіш, доступна хіба що графу у палаці.

Де школу бачать тільки в місті, а грамота — ознака вищого стану.

Це — Галичина у 1772 році.

Коли Австрійська імперія анексує цей край унаслідок поділу Речі Посполитої, він виглядає як класична периферія: бідний, нерозвинений, роздертий між шляхтою та злиденним селянством.

І ось парадокс: через 150 років саме тут виростає покоління, яке заснує Західноукраїнську Народну Республіку. Саме тут з’являються перші українські партії, школи, культурні організації. Саме тут формується політична нація.

Як так сталося?

Галичина до Австрії: глуха провінція Речі Посполитої.

До 1772 року Галичина була майже забутою територією. Польська шляхта володіла майже всім. Селяни були закріпачені. Освіта і медицина існували лише у формі привілеїв — і лише для еліти. Центральна влада з Варшави не цікавилася цим краєм — тому він лишався нерозвиненим і далеким від модерності.

Австрія приходить не з любов’ю — а з реформами.

У 1772 році, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина увійшла до складу Австрійської імперії як частина Королівства Галіції і Лодомерії.

Назву створили штучно, використавши історичні назви міст Галич і Володимир-Волинський, щоб надати легітимності анексії.

Австрійці мали свої інтереси. Вони не рятували українців — вони просто прагнули стабільності. Марія Терезія і Йосиф II були прагматиками. Вони розглядали нові території як частину імперського механізму, який треба модернізувати. І почали робити те, що не робив ніхто до них:

— Освіта: У 1774 році вводиться обов’язкова початкова школа. У 1784 році відновлюється Львівський університет. З’являються державні гімназії, які змінюють долі тисяч дітей.

— Медицина: шпиталі, фельдшерські пункти, аптеки — медицина поступово стає доступною не лише для аристократії.

— Інфраструктура: дороги, мости, залізниця. У 1861-му Львів з’єднується з Перемишлем і далі — з Віднем. Світ стає ближчим.

— Аграрна реформа: у 1848 році скасовують панщину. Селяни вперше отримують свободу, хоча й без економічної бази.

— Адміністрація: австрійська бюрократія вводить чітке, хоча й не завжди справедливе управління. Українців рідко допускають до високих посад, але система — передбачувана.

Як історичний факт, з яким важко сперечатись: Королівство Галіції і Лодомерії було все ж одним із найменш розвинених регіонів Австро-Угорської імперії, з високим рівнем еміграції. Водночас саме звідси вийшло чимало видатних діячів науки, культури та медицини, які стали символами українського відродження.

Найважливіше: українське національне пробудження

Саме в Австрійській Галичині українці отримують шанс. Російська імперія тим часом забороняє українське слово, друк, літературу. А тут — інакше. Австрія не асимілює, вона — регламентує. Це дає простір.

І в цьому просторі народжується модерна українська ідентичність:

— Культурні організації: «Просвіта» (1868), «Січ», «Сокіл», а згодом «Пласт» — це не просто клуби. Це кузня національного виховання.

— Церква: Греко-католицька церква не підконтрольна Москві. Вона стає духовною опорою українства.

— Політичне представництво: українці мають депутатів у Галицькому сеймі та австрійському парламенті. У 1890 році з’являється перша українська політична партія — Русько-українська радикальна партія.

— Преса: «Діло», «Зоря», «Свобода» та інші україномовні видання формують публічний простір. Українська мова звучить не тільки в хаті, а й у газетах, політиці, університеті.

Парадокс: колонія, яка навчила свободи

Австрія не хотіла незалежної України. Але вона дала українцям освіту, доступ до політики, можливість говорити своєю мовою. Не з ідеалізму — а з імперського розрахунку. Але це спрацювало.

У 1918 році, коли Австро-Угорщина розпадається, українці в Галичині вже не просять — вони діють.

Листопадовий чин у Львові, створення ЗУНР, формування Галицької армії — це не випадковість. Це — наслідок півтора століття інституційної трансформації.

«Золота доба» — не про золото!

Це не була утопія. Було багато несправедливостей, бідності, нерівності. Але це був час, коли українці вперше масово почали усвідомлювати себе нацією — у школах, у храмах, у політичних дебатах.

Це — історія про те, як чужа імперія, яка не мала благородної мети, випадково стала матір’ю української модерності.

Це — парадокс, але й шанс, який ми тоді використали.

[Akademik]

4 часа назад, tort сказал:

Ну так, це ти, в тому числі і за цією ознакою. Твої провокативні дописи срямовані на цей розділ. А те що ти майже ну ніякого відношення не маєш до українського суспільства то ти довів своїми шовіністичними випадами у бік цього суспільства. Так що вали звідси.

upd: ще дописи майже всі правиш, і це я не про граматику, яка в тебе на рівні  середньої школи. Її ти як раз лишаєш як є.

 

4 часа назад, karbo сказал:

Українцям пох тричі на рішення сейму 

Украинцям пофiг тричi на нацикiв та на iдеолохiю зi старої шухлядки.

Ви вже довели що ви не справжнi українцi а збоченi прихвостнi стерненки котрий ато-шника свiжевав як тушу на бойнi (згідно із заповітами упа) та ганула який піддавав тортурам звичайнiх украiнцiв та потiм їх вбивали. 

Покайтеся за злочини УПА та робiть єднiсть в державi, поважаючи констiтуцiю та кожного українця.

Змінено 5 травня користувачем Akademik

[Бездомный]

10 минут назад, Akademik сказал:

Покайтеся за злочини УПА .

 

тебе взломав  сцарьов ?

[Akademik]

2 часа назад, Бездомный сказал:

 

тебе взломав  сцарьов ?

изучай источники, был геноцид

pl.wikipedia.org/wiki/Rzeź_wołyńska
pl.wikipedia.org/wiki/Roman_Szuchewycz

wiadomosci.onet.pl/kraj/wolyn-1943-jak-mozna-bylo-przetrwac-rzez-wolynska-tym-polakom-sie-to-udalo/xffwsx3

naszahistoria.pl/rzez-wolynska-zbrodnie-ktore-przerazaly-nawet-niemcow-bestie-z-wolynia/ar/c15-13293161

edukacja.ipn.gov.pl/edu/materialy-edukacyjne/teki-edukacyjn/czas-grozy-zbrodnia-wolynska-1/187929,Fotografie.html

 

Мати Юзефи Бриг мала передчуття. Вона більше не хотіла ночувати в підвалі; вважала, що це вже небезпечно. Коли дізналася, що до села наближаються українські націоналісти, вона зібрала дітей і побігла до Підкаміня, до домініканського монастиря, де перебувало багато втікачів. На жаль, її інтуїція її підвела, бо саме там і стався погром.

Нападники з УПА відіслали українців і дозволили їм піти, а потім розставили кулемет і почали стріляти. Спочатку по євреях, потім по поляках. Зрештою чергу випустили і в родину Юзефи.

Дівчинка, якій щойно виповнилося п’ять років, тоді пригнулася тілом до своєї матері ще до того, як пролунали постріли. Її батька вбили не одразу, тільки він важко стогнав усе слабше. Катували його впритул, потім добили пострілом у голову. Дівчинка не ворушилася, бо, на її думку, бандерівці запам’ятали, в якій позі вона лежала. Як саме вона це пережила, вона згодом розповіла Анні Гербіх:

“Куля влучила в голову. З вуха і рота бризнула густа кров, заливаючи мені все обличчя. Я заховалася ще глибше під маму. Лежала нерухомо, удаючи мертву. З-під маминого тіла стирчала одна моя нога. Я боялася змінити положення, бо мені здавалося, що бандерівці запам’ятали, як я лежала. Якщо побачать, що щось змінилося, зрозуміють, що я жива, і вб’ють мене”.

З-під маминого тіла вона вибралася лише через кілька годин, коли переконалася, що українські націоналісти пішли. Почала голосно благати мертву маму, аби та встала, але та не відповідала. Її крик почули двоє мешканців, що ще переховувалися поблизу. Вони швидко повернулися до місця, де лежала Янінка.

Дівчинка встигла знову залізти під тіло мами й влаштуватися в тій же позі, що й раніше. Вбивці шукали поранених. Коли дійшли до місця, де вона лежала, один з них сказав, що шкода кулі на ще один труп, якщо вона вже не дихає. Як з’ясувалося, поряд лежав брат Янінки, також накритий тілом мами.

Для багатьох людей поява озброєних націоналістів означала страшний кінець. Переважна більшість польських сіл не оборонялася перед нападами, а їхні жителі гинули від брутальних розправ, які включали зґвалтування, катування, спалення живцем. Нападники не щадили ні жінок, ні дітей, яких розпізнавали за зовнішнім виглядом або місцем перебування. найчастіше за виживання відповідали не віра і не розум, а проста удача, що дозволяла безшумно вислизнути, сховатися в кущах або залишитися непоміченим, навіть якщо вбивця стояв лише за крок від тебе.

 

 

Вітольд Колодинський, тоді 12-річний хлопчик, один із небагатьох, хто вижив, згадував ті страшні моменти. Він вижив, незважаючи на те, що його мучителі вдарили його сокирою по голові.

«Через деякий час я прокинувся, у мене боліла голова. Диво, що я не почав стогнати, бо вони все ще були вдома. Я чекав, я був паралізований страхом, я вдав мертвого. Потім я почув, як моя мати сказала голосом, що плаче», - розповів він Newsweek. «Українець підійшов, змахнув сокирою, вдарив, і настала тиша. Потім вони почали штовхати нас черевиками, перевіряти, чи ми живі. Я не знаю, як я тримався, як я не намагався втекти. Я й сам не знаю».

Очі були виколоті, груди були відрізані

і були підвішені вгору ногами на деревах

Бульбівці [назва фракції УПА]

- ред.] вони виконали свої плани

Вони вигнали нас із наших будинків.

Я пам'ятаю маленьких дітей, насаджених на стовпи на Алеї Спейсеровій. Цілі сім'ї з ножами у спинах лежали в кущах, мої друзі були спалені.

 

---------

Poryck

Я сиділа в лавці, недалеко від вівтаря, чекаючи на початок Святої Меси разом з Юзефою Хомічевською та Валерією Вальчак. До Юзефи Хомічевської підійшла її кузина Адаміна Чабан, близько 13 років, і розповіла, що відбувалося перед церквою (...). У костелі здійнявся шум, метушня, люди хотіли виходити. (...) У цей момент пролунав постріл, і до костелу хиткою ходою зайшла поранена жінка. Тоді ми не вийшли з костелу, а пішли на хори, і звідти разом з органістом Олександром Зегарським сховалися в церковній вежі, яка на той час перебувала в ремонті. І так, лежачи на дошках серед мотлоху та риштувань, я бачила: з ризниці вийшов священник (Болеслав) Шавловський і став перед вівтарем. Він звернувся до людей, просячи зберігати спокій, сказавши, що нас спіткала сумна доля, і почав молитися. У цей момент з ризниці до костелу зайшов один українець і вистрілив у священника і церковного служителя.

Поранений священник продовжував молитися та давати вірянам відпущення гріхів. Через деякий час у нього знову стріляли — він упав на підлогу. «У той самий час через два бічні входи до костелу зайшли два українці з гвинтівками, і кожен із них, ідучи вздовж рядів лавок, почали стріляти окремо в кожну людину. Вбивали повільно, точно, щоб влучити в кожного» — далі згадувала пані Грущинська.

Перелякані люди ховалися по кутках — за колонами, в підземеллях костелу. Потім нападники ходили по храму й добивали поранених.

 

Крики людей, крики дітей та жінок були жахливими», — згадував колишній вівтарник Станіслав Пилипович про ті драматичні моменти. «Навіть сьогодні, через 50 років, я часто бачу цей образ молодої жінки, яка піднімається з-під тіл, що лежать на підлозі церкви, і, плачучи, каже: «Ви вбили мою матір і сім'ю, вбийте і мене». Вона відразу впала від куль. (...) У якийсь момент бандити почали заносити до церкви (через двері з боку вівтаря) солому. Вони заклали до неї вибухівку (ймовірно, снаряди від гармат). (...) Коли солома підгоріла, здійнявся дим, вогонь і почали вибухати снаряди. Ті, хто ще живий, почали задихатися від диму».

---

 

Коли українці зібрали всіх мешканців Острівків, вони зажадали від них годинники й коштовності. Зібравши здобич, почали по черзі виводити чоловіків. Їх убивали в трьох різних місцях, над спеціально виритими ямами. Страчували, вдаряючи в потилицю палицею або обухом сокири.

Близько полудня вартові українців повідомили, що поблизу з’явилися німці. Тоді упівці прискорили процес винищення. Вони загнали решту ще живих поляків у район цвинтаря. Так ці моменти описав Чеслав Васюк:

«Разом із матір’ю я був в останній, неповній десятці. (…) Я бачив, як перша людина впала, в другу стріляв інший, а той, що вбив першу, пішов убивати третю. Я був четвертим. Мені спало на думку прикинутися мертвим. Я закрив обличчя й очі руками, щоб не подряпати лице об стерню, і впав так, як падали вбиті. (…) Я боявся, що українці помітять, що я живий, і доб’ють, як інших. Через мить я знепритомнів. (…) Прокинувшись, я встав і втік».

 

Того ж дня, 30 серпня, у сусідній Волі-Островецькій почалася ще масштабніша різанина поляків. Спочатку, як і в Острівцях, УПА намагалася приспати пильність поляків, вселяючи їм хибне почуття безпеки. Сім'ї з одного будинку до іншого збиралися на шкільному дворі, пригощаючи дітей солодощами. Там один із офіцерів УПА виступив із промовою, в якій закликав до спільної боротьби з німцями. Потім усіх присутніх зігнали до школи. Потім чоловіків виводили по одному, групами по п'ять-десять чоловік. Їх відвели в сарай, де вбили, використовуючи сокири, молотки та інші тупі предмети, що були під рукою. Близько полудня будівля школи була обкладена соломою, облита бензином і підпалена після того, як усередину було кинуто кілька гранат. У вогні загинуло від 150 до 200 жінок та дітей. Загалом у селі було вбито від 572 до 620 осіб.

Цитата

В марте 2021 года Тернопольский городской совет принял постановление о присвоении местному муниципальному стадиону имени Романа Шухевича, что вызвало широкую критику и протесты в Польше и Израиле и привело к тому, что несколько польских городов расторгли соглашения о партнерстве с Тернополем

какой царев, он только в твоей голове , ты с ним носишься
в Польше и Израиле не дураки сидят

Змінено 5 травня користувачем Akademik

[Vinsol2009]

Як пояснив офіцер, він не має «іншого шляху та ресурсів», аби привернути увагу суспільства до «кричущого порушення державою фундаментальних принципів прав та свобод громадянина», окрім як відмовитися від ордену Богдана Хмельницького III.

[Vinsol2009]

11 годин тому, Akademik сказав:

Участник резни Пётр Василенко позднее вспоминал: «

Прям так и вспоминал, на русском языке....

[Vinsol2009]

11 годин тому, Gonchik сказав:

Ви забули вказати джерело.

Раша помойка.

[Vinsol2009]

11 годин тому, Akademik сказав:

Уже идет расследование , две страны участвуют. Дождемся, будут официальные документы. но не гы гы как тут пишут, тема серьезная

 

www.rmf24.pl/fakty/swiat/news-ekshumacje-w-puznikach-ruszyly-teren-zabezpiecza-policja,nId,7954123

С виду вроди польский, короче слив засчитан.

[Vinsol2009]

11 годин тому, Akademik сказав:

тут царев и кацапы не причем

Очень даже при чем, если вы их цитируете.

[Vinsol2009]

5 годин тому, Akademik сказав:

рецензii на фiльм полякiв:

----------------------------------------

Одна з найбільш обговорюваних прем’єр у країнах Східної Європи. Фільм, який не покажуть у Росії, і — в першу чергу — в Україні.

Жорстока й моторошна розповідь про долю молодої польської дівчини, її родину та коханого. Дивитися цей фільм справді важко.

Передусім через те, що хронометраж стрічки становить рівно дві з половиною години. І весь цей час — про важку долю дівчини, якій просто не пощастило народитися в той час і в тому місці.

Спершу батьки знехтували її почуттями та насильно видали заміж за заможного літнього вдівця. Потім — радянська окупація. У фільмі є достатньо кремезних, високих, мужніх російських солдатів, але переважає інше зображення — вічно п’яні, нецензурні, жорстокі солдати, які вбивають простих людей за пляшку горілки. Потім — війна й прихід німців.

Село, де розгортається основна дія, нагадує локацію з фільму «Весілля в Малинівці». Але там була вигадана комедія — а тут справжня кров і насильство. Село спочатку мусить плазувати перед радянською владою, а потім — віддавати честь німецьким офіцерам. Звичайні селяни, які просто хотіли жити й ростити дітей. І зрештою з’являються ті, від кого нещасному селу не вдалося втекти чи домовитися. Вони повільно вмирали у страшних муках від рук бандерівців.

Повірте, те, що згодом відбувається на екрані — жахливе видовище. Це не просто розстріли чи повішення. Тут уся «краса» нелюдських звірств справжніх монстрів, бо людьми їх назвати неможливо. На очах дівчини зникло ціле село. Живцем здирали шкіру, вирізали органи, розривали на шматки сильних чоловіків, а маленьких дітей обв’язували соломою й підпалювали, граючи у свою улюблену гру «гаряча картопля». Багато насильства, дуже багато крові в кінці фільму. Не кожен зможе додивитися це до кінця, але пам’ятати про ці події має кожен.

 

----------------------------------------

Багато слів було сказано в Польщі напередодні і після виходу цього фільму, всі поляки на нього чекали з нетерпінням, я б сказав, з передчуттям. Для мене він був також особливо цікавий, бо є українцем, який живе в Польщі, і знаю про особливості стосунків українців із поляками сьогодні.

Всі, хто прочитав опис фільму, ймовірно думали, що фільм покаже криваву розправу над поляками на Волині, але фільм пішов трохи іншим шляхом. Я розділив би фільм на дві частини: перша, де показані важкі відносини двох сусідніх народів на тлі колоритних і реалістичних сцен побуту Волині; і друга - 'муки'.

Загалом фільм знято дуже непогано, це явний успіх польського кінематографу. Гра акторів більш ніж вразила, постановка також. Не сподобався монтаж, безліч швидких, просто таки "любительських" перескоків з кадру на кадр. 

Ітак про фільм. Перша половина фільму – це неймовірно колоритна картинка народного побуту тих часів. Варто зазначити, що у фільмі кожен народ говорить своєю мовою, що значно надає реалістичності, при цьому не пригадаю, щоб чув хоч якийсь музичний супровід – при перегляді ти просто поринаєш у світ на екрані. Саме тому в мене залишився дуже сильний осад після перегляду - начебто все бачив живим. Також показані відносини двох націй як між собою, і усередині. Друга половина фільму розпочинається з початком війни. Показуються всі кола пекла, які пройшла Волинь - НКВС, фашисти, націоналісти. Усі події показані очима головної героїні фільму – молодої польки, муки якої відображають муки цілого народу. Не міркуватиму про історію, кожен знає її по-своєму, проте те, що показано у фільмі, я вважаю, хоч і переакцентованою, але правдою - сумною правдою історії Волині сорокових років. Основною ідеєю фільму було показати знищення польського населення Волині українськими націоналістами. Я сказав би, це був апогей фільму - жорстокі і дуже важкі психологічно кадри. Втім, фільм сам по собі дуже жорсткий, як у моральному плані, так і у фізичному.

Залишається надія, що після перегляду цього фільму деякі наші "бандерівці" прокинуться і усвідомлюють, що їхній "герой" робив і пропагував. В Україні фільм, до речі, на показ заборонили.

Не рекомендую до перегляду вразливим людям, заснути після перегляду буде дуже не просто і не лише першого дня

 

2007 року я літав до Варшави, щоб подивитися нову тоді картину 'Катинь' Анджея Вайди, оголошену як епічну. Розчарувався. Нині вирушив на 'Волинь' Войчеха Смажовського, що звертається до порівнянної історичної епіки. Якщо теж одним словом - приголомшливо. За всієї жахливості тематики фільм дуже сподобався, і дивитимуся знову. (Для порівняння: жертви Катині та інших аналогічних таборів НКВС - близько 22 тисяч; жертви різанини на Волині та в Галичині - близько 130 тисяч. Систематично знищувалися польські селища та костели. Якщо тільки дозволяли умови, масові умертвіння виконували дивовижно з Варшави. знаю, що після падіння повстання варшав'яни молилися, щоб тільки їх конвоювали німці, а не бійці дивізії 'Галичина').

Низький уклін та сердечна польська подяка українським акторам, талановитим, барвистим, які погодилися грати у 'Волині'. І, звичайно, всім польським акторам та авторам фільму за їхню велику гідну працю.

Дивовижний спосіб сільського життя Кресів – давніх польських східних околиць. Патріархальність, колорит, втомлені посмішки натруджених селянських осіб, чарівне юнацьке нехитре кохання. На моє чуйне вухо до того ж приголомшливо відтворено кресову вимову, що пішла, м'яка, співуча і сьогодення. При жахливості тематики фільм - гімн давнім Кресам.

Чудова у всіх сенсах виконавиця головної ролі, її героїню Зосю бачимо у віці 18-22 років. Величезну симпатію будять її коханий Петро, а потім його ровесник Антосьо, партизан АК. Всі позитивні герої викликають велику симпатію - і в повсякденному житті, і в екстремальних ситуаціях.

Текстура та стиль оповідання дуже сучасні. Трохи справляють враження хаотичності. Мабуть, такий задум, адже мова про кошмар.

При масштабах ізуверського геноциду, що мав місце, фільм стриманий у показі нелюдських сцен. Безумовно, він дуже похмурий. Партизан і поет, офіцер польської армії, який повірив у можливість домовитися з ОУН-УПА і прийшов на обумовлену зустріч у військовому мундирі, але за умовою без зброї, це реальний персонаж, його бачимо лише в епізоді. Його справжнє ім'я Зигмунт Румель (у фільмі – Зигмунт Кшеменецький). Як поета, його до війни помітили, оцінили та почали друкувати у віці двадцяти років. Згаданий його вірш називається “Дві матері”. У буквальному перекладі його початок:

Дві матері-батьківщини пестили мене в дитинстві:
Одна балтійським бурштиновим гребенем розчісувала мене,
Друга, немов переливи бурхливих вод по річкових порогах,
Співала під звуки ліри про сліпу долю-долю.

Зигмунт ніс у собі польську та українську кров і, як поет, захоплювався обома культурами. Повіривши в угоду, був у польському офіцерському мундирі розірваний кіньми. Ця сцена, мабуть, найстрашніша за натуралізмом.

А швагер Зосі, українець, відмовляється зарубати сокирою свою дружину, польку, і в надії врятувати її і себе кидається з сокирою на рідного брата, бійця УПА.

Режисер Войчех Смажовський говорив, що цим фільмом хоче переламати найстрашніше та мовчуване у польсько-українських відносинах. За моєї достатньої стриманості, як великої щирої симпатії до знайомих мені українців, українських пісень, українського колориту і так далі мені гранично важко пробачити і молитися за тих, хто не знав, що творять. На щастя, серед озвіріння людських мас, що розпорювали вилами та серпами животи своїм сусідам, фільм із очевидною симпатією показує тих українців, хто в критичну хвилину намагався врятувати тих, що зараховуються до ляхів чи жидів.

Интересно, а куда все модераторы подевалось?

[Vinsol2009]

1 година тому, Akademik сказав:

Покайтеся за злочини УПА

С какого хера?

[Vinsol2009]

1 година тому, Бездомный сказав:

взломав

Vzjibav

[Вячеслав63]

Трампапам - 

uainfo.org/blognews/1746375651-u-peregovorah-z-rosieyu-ta-ukrayinoyu-mi-e-blizhchimi-do-odnieyi.html

"Я дійсно вважаю, що ми є ближчими до однієї зі сторін і, можливо, не є такі близькі до іншої. Я б не хотів казати, до якої ми ближче", - зазначив глава американської держави."

Оце загадка!

Змінено 5 травня користувачем Вячеслав63

[DimaF]

2 часа назад, Vinsol2009 сказал:

Интересно, а куда все модераторы подевалось?

Тоже интересно.

[Бармалей]

7 часов назад, Akademik сказал:

У Києві є вулиця Романа Шухевича, вулиця Євгена Коновальця,

цитировал просто фразу без умысла...

Умысел тут - пока эта тема будет гулять в обществе и интересна для споров и разговоров, политики будут ее героизировать и выносить на вверх. Обычному населению (живому, те кто на улицу выходит) шухевичи с бандерами неинтересны и пофиг. Только она затихнет, только не будет реакций на вкиды различных фриков - то и умрет сама собой так как не будет приносить дивидендов различным политикам. А Вы ее поднимаете и поднимаете))) Сядьте на бережку реки, посмотрите на движение воды, послушайте птичек - и рано или поздно это мертворожденное проплывет мимо вдаль и навсегда.

Змінено 5 травня користувачем Бармалей

[sergio]

7 минут назад, DimaF сказал:

Тоже интересно.

Даже Инсана который меня три раза подряд в стодневные баны отправлял не наблюдается. 😎

Пы. Сы. Возможно надзор за форумом передали другим ребятам, которые пока нотариально заверенные скриншоты делают и подшивают в папочки. 😏

Змінено 5 травня користувачем sergio

[US7IGN]

8 годин тому, MaxS сказав:

Пан Сержіо вище написав. Ви спробуйте сендвіч через польський кордон перевезти. Всі хочуть агросировину по біржовим цінам. Готову продукцію одиниці можуть на чужі ринки возити, і то, як правило, міжнародні корпорації.

ну Китай же возить свій непотріб у весь світ. ви кажете що щось не можливе, а я даю приклад як хтось це вже зробив.